Бенкет
Григорій Чупринка
Що, горілка там чи кров?
Плеще, плеще чарка пінна,
Ну ж, голубко, ну, незмінна,
Як не втіхи — дай отрути!
Щоб життя нудне забути,
Вип'єм швидше! вип'єм знов!
Що там — зрада чи любов?
Плеще, хлюпається шклянка,
Ну ж, веселко, ну ж, коханко,
Щоб минулась чорна туга,
Щоб забулась зла наруга,
Вип'єм швидше! вип'єм знов!
Там життя? чи, може, смерть?
Все одно! — яке нам діло...
Щоб в очах почервоніло,
Щоб гуляти, танцювати,
Щоб і смерть почастувати,
Наливай по шклянці вщерть!
Там ридання? Чи танок?
Є того й сього потроху:
Крові з серця, пива з льоху!
Ха, ха, ха! танцює хата!..
Горе, щастя, де ви в ката?
Лийте, пийте із шклянок!
Про вірш
Драматичний вірш-вакханалія, сповнений відчайдушного карнавального надриву, де бенкет під час лихоліття стирає межу між веселощами, кров'ю та наближенням смерті.
Історія
Вірш увійшов до зрілих модерністських збірок Чупринки, коли поет гостро переживав кризу суспільних надій, атмосферу моральної втоми та передчуття масштабних історичних катастроф перед Першою світовою війною. У цей час автор експериментує з декадентськими й символістськими мотивами «танцю смерті» (Danse Macabre).
У творчому спадку Чупринки «Бенкет» репрезентує бунтівну лірику богемного зламу, де особиста душевна трагедія сплітається з колективною національною розгубленістю. Твір продовжує світову романтичну традицію «бенкету під час чуми» (О. Пушкін, Ш. Бодлер), перенесену на український ґрунт із його вічним історичним балансуванням на межі загибелі та екстазу.
Форма
Твір побудовано чотиристопним хореєм із перемінними пірихіями, що надає текстові шаленого, синкопованого танцювального руху. Коротка інтонаційна фраза, часті тире, окличні та питальні синтаксичні конструкції імітують вибуховий, пульсуючий ритм сп'яніння.
Строфіка спирається на шестивірші з кільцевим і паралельним зв'язком рим (аББааБ), де рефренне повернення реплік («вип'єм знов!», «лийте, пийте із шклянок!») створює відчуття зачарованого, фатального кола, з якого ліричний суб'єкт не здатен вирватися.
Як читати
Художній простір поезії збудовано на амбівалентних опозиціях, що постійно перетікають одна в одну: вино стає кров'ю, щира любов підміняється зрадою, а весільний чи святковий танок обертається похоронним риданням. Світ постає втратившим орієнтири, де будь-яка цінність знецінюється перед обличчям невідворотного краху.
Образ «хати, що танцює» вводить моторошний карнавальний елемент: хата — традиційний символ затишку, родинного ладу та вкоріненості — пускається в дикий, апокаліптичний пляс разом із чорною тугою. Це бенкет маргіналів буття, які через надмірне збудження намагаються заглушити невиліковний біль («Як не втіхи — дай отрути!»).
У цьому трагічному фарсі сміх («Ха, ха, ха!») виконує роль захисної психологічної реакції перед розверстою прірвою. Персоналізація смерті, яку запрошують «почастувати» повною шклянкою, свідчить про граничний ступінь екзистенційного відчаю, коли страх відступає перед фаталістичною іронією.
Теми: бенкет під час катастрофи · танець смерті · екзистенційний відчай · забуття і душевний надрив · трагічний карнавал