Дилема
Григорій Чупринка
І
Не доходь, не доходь до останніх границь,
Не стрівайся самотно з кінцем!
Повернися назад до живих таємниць
Любознавчим юнацьким лицем.
Тут і сонце, і тінь, тут і буря, і грім,
І кипить боротьба навкруги!
До життя, до життя! Тут серцям молодим
Ціле море огню і жаги.
Ти і раб і герой! — Так доводь до кінця,
До гармонії всякий розлад...
До життя ж, не змертвілі юнацькі серця,
До земних величезних принад!..
II
Бачиш — місце, бачиш — коло,
Де все вмерло й захололо,
Де людина кам'яніє,
Де каміння сонце гріє.
Де одні мерці?—
Одвернися,
Одкаснися
З божим гнівом на лиці
Од сумного попелища
В ту країну, де найвища
Розгорілася краса,
Щоб пізнало серце хоре
Величезне синє море,
Золотисті небеса.
В небі, злившися з красою,
Животворною росою
Мрії вернуться назад
На розпалене каміння
На загальне омертвіння,
На розлад.
Про вірш
Драматичний неоромантичний заклик до подолання зневіри, втоми та омертвіння через діяльний порив до життєвої боротьби й оновлюючої краси. Твір просякнутий полум'яним волюнтаризмом, титанізмом духу та прагненням всеохопної гармонії.
Історія
«Дилема» репрезентує філософсько-волюнтаристське крило поезії Григорія Чупринки, споріднене з ніцшеанськими мотивами зламу ХІХ–ХХ століть та антидекадентськими шуканнями раннього українського модернізму. Вона стоїть поруч із програмними творами Лесі Українки та Миколи Вороного, в яких заперечується втеча в пасивну самотність і зневіру.
Твір відображає суперечності доби реакції після 1905–1907 років: суспільну апатію, душевну втому інтелігенції («загальне омертвіння») та необхідність генераційного струсу молоді для повернення до історичного творення.
Форма
Диптихова композиція твору підкреслена ритмічним контрастом: частина I витримана в чотиристопному анапесті з перехресним римуванням, що надає закликам ораторської патетики, карбованості та маршової енергії.
Частина II перемикається на динамічний чотиристопний хорей із суміжним і перехресним римуванням та стрімкими уривчастими рядками-паузами («Одвернися, / Одкаснися...»), що передає драматичний рух від споглядання пустки до катарсичного духовного польоту.
Як читати
У першій частині поезії автор змальовує небезпеку інтелектуального та душевного згасання особистості біля фатальної межі. Гасло «Ти і раб і герой!» окреслює парадоксальну сутність людини модерної доби, котра лише у вольовому подоланні хаосу та розладу досягає цілісності. Чупринка пропонує активний порив «до земних величезних принад», де сонце, буря й боротьба складають автентичну стихію юності.
Друга частина розгортає експресіоністичний краєвид пустелі: «місце-коло», де кам'яніє людина, виступає моторошним символом духовної смерті та суспільної стагнації. Вихід із цього змертвіння пролягає через естетико-духовний порив у височінь — до «величезного синього моря» та краси. Ця подорож не є втечею, адже очищені красою «мрії» повертаються «животворною росою» назад на розпалене каміння, щоб запліднити життям і змістом змертвілий світ.
Теми: волюнтаризм і боротьба · подолання зневіри · покликання юності · краса як спасіння · філософська дилема · відродження духу