В гаю
Григорій Чупринка
Той — мудрець, чиї завжди свободнії
Над землею вітають думки,
Для кого дишуть камні холоднії,
З ким говорять квітки і струмки.
Бодлер
І
— Гей, гаю зелений,
Чи є в твоїй пущі живий чоловік?
Озвись хто на поклик мій гучно-шалений,
Подай відповідний бадьорий свій крик.
Чи тільки один я самітно блукаю
Між сосен високих і пишних дубів,
Тоді як од людського ґвалту тікаю,
Од пут і кайданів покірних рабів!
Як дуже обридне сумне нарікання
Моїх обезсилених темних братів,
І праця селян, і довічне страждання,
І торг невсипущих гучних городів.
То тиша й самотність зеленого гаю
Миліші мені од шумливого краю.
ІІ
Як тільки промовив я там на узліссі
Свій поклик до гаю, зітхнувши грудьми,
Мій голос далеко луною пронісся
В гаю таємничім, не вчутий людьми.
Неначе той голос з шумливого місця
Разливо прилинув з гучної юрби
І вмер, здивувавши і квіти, і листя,
І сосни високі, і пишні дуби.
Неначе в якім зачарованім крузі,
В таємнім мешканні незнаних творінь,
Все знову затихло навколо, як в усі,
І все обгорнула довічняя тінь.
З природою в тиші такій таємничій
Зливається розум і дух чоловічий.
III
Нас вабить до себе природа велична,
Як мати своїх нерозумних дітей,
Та тільки не швидко краса її вічна
Захопить бентежних, шумливих людей,
Бо, сліпо нещасні і сліпо щасливі,
Вони ще не можуть краси зрозуміть,
Для їх приємніші місця полохливі,
Де пеклом життя їх кипить і шумить,
Щасливі ж, природо, ті вільні мешканці,
Що тільки знаходять розвагу в тобі:
Вони твої діти, щасливі обранці,
Ти мати їм в щасті і мати в журбі —
І гімн тобі вільний од віку й до віка
Не стихне ніколи в устах чоловіка.
1909
Про вірш
Медитативно-філософська поема-триптих про відчуження самотнього митця від прагматичного соціуму та пошук найвищої гармонії й духовного очищення у величній тиші природи.
Історія
Твір репрезентує витончену символістську течію в доробку Григорія Чупринки, позначену безпосереднім впливом західноєвропейського модернізму. Епіграф із Шарля Бодлера («Той — мудрець, чиї завжди свободнії...») демонструє пряму орієнтацію українського поета на поетику «Квітів зла», зокрема на сонет «Відповідності» (Correspondances).
Для Чупринки природа постає не просто етнографічним краєвидом, як у традиційному народництві, а храмом таємничих знаків, ідеальною сферою Духу, протиставленою деградації урбаністичного простору («торг невсипущих гучних городів») та духовному рабству знесиленого натовпу. Цей вірш маркує перехід автора до складної натурфілософської лірики.
Форма
Поезія написана трьох- та чотиристопним анапестом із багатими амфібрахічними варіаціями, що надає мовленню розлогого, урочистого, медитативного розгортання. Поліфонічна структура тексту складається з трьох автономних частин, що утворюють завершену концептуальну тріаду.
Строфіка спирається на перехресне римування (аБаБ), що періодично увінчується завершальним парним дистихом (куплетом-висновком у першій та другій частинах: аБаБвГвГдд), формуючи архітектоніку ренесансної або романтичної медитативної елегії.
Як читати
У першій частині розгортається романтичний конфлікт індивіда і юрби. Поет виривається з «людського ґвалту», де панує невільницька покора, виснажлива селянська праця та бездуховний капіталістичний гендель. Зелений гай постає притулком вільної думки, де горда самотність цінується вище за фальшиву солідарність із «темними братами».
Друга частина фіксує момент онтологічного контакту: вигук людини, кинутий у гущавину, спочатку сприймається лісом як чужорідний відгомін суєти, але згодом розчиняється в абсолютній тиші. Тут Чупринка майстерно передає стан містичного спокою: людський раціо зливається з космогонічною німотою «таємного мешкання незнаних творінь».
У третій частині автор осмислює драматичну сліпоту людства, яке не здатне осягнути вічну красу природи, віддаючи перевагу «пеклу кипучого життя». Митець проголошує обраність тих одиниць, які знаходять у природі вищу Матір і здатні почути мову дерев і струмків, що цілковито резонує з бодлерівським баченням універсального всесвітнього зв'язку.
Теми: людина і природа · самотність митця · втеча від цивілізації · філософське споглядання · пантеїстична гармонія