Беркут

Іван Франко

З укритого гнізда в скалистій десь щілині
З тяжким він розмахом рвонувсь під хмари сині –
З таємних мов джерел гнівлива думка рветься,
Облетить світ, і аж о неба звід опреться,
І б’є важким крилом, де лиш сягнути зможе,
І зве: «Де правда та? Де ти, великий боже?
Всі зорі збігла я, атоми всі в природі
Перешукала скрізь, тебе ж спіткати годі».
В блакиті він завис недвижний, розпростертий,
Мов над життям грізний, невпинний образ смерти.
Здаєсь, що до небес він гвоздями прибитий,
Та чуєш, що він гнеть вниз вержесь – кров пролити.
Ти чуєш се, і жах тебе проходить зимний:
Таж над тобою тож завис беркут нестримний!
Він не хибне тебе, хоч як високо висить!
Чи много то ще хвиль тобі гуляти лишить?..
Ось рушив він. Пливе без маху крил в блакиті,
Мов човник Долі тче днів наших пасма скриті.
Спокійно колесить, знижаесь, знов зриваєсь,
За хмару криється, в лазурі розпливавсь.
Лиш острий крик його вістить, що він голодний!
Так в час тиші не раз прорветься плач народний.
І защемить в душах вельможних біль таємний,
Мов землетрясіння віщун, той грім підземний.
Я не люблю тебе, ненавиджу, беркуте!
За те, що в груді ти ховаєш серце люте,
За те, що кров ти п’єш, на низьких і слабих
З погордою глядиш, хоч сам живеш із них;
За те, що так тебе боїться слабша твар;
Ненавиджу тебе за теє, що ти цар!
І ось блищить мій кріс – ціль добра, вистріл певен,
І вбійчеє ядро під хмари понесе він.
І замість нести смерть згори на земне ложе
Ти сам спіткаєш смерть під хмарами, небоже.
І не як божий суд, але як труп бездушний
Ти впадеш, судові тих моїх куль послушний.
І не остатній ти! Нас є стрільців стосот:
І все, що звесь беркут, полоще кров’ю рот,
Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє, –
Те кулі не уйде, як слушний час наспіє.
А труп бездушний ми без жалю, без промови
Ногою копнемо й підемо дальш на лови.

22–24 мая 1883

Про вірш

Алегоричний образ хижого володаря-беркута, чия горда самотня тиранія неминуче приречена на загибель від рук організованої громади.

Історія

Створено 22–24 травня 1883 року у Львові одночасно з роботою над історичною повістю «Захар Беркут», де образ птаха стає символом громади та волелюбства.

У вірші, навпаки, беркут виступає класичним образом хижака-одинака, самодержавного деспота, що ширяє над світом, зневажаючи дрібне птаство.

Твір опубліковано у збірці «З вершин і низин» у розділі алегоричних і філософських віршів, спрямованих проти монархічного свавілля.

Форма

П'ятистопний ямб із парним і кільцевим римуванням; карбований і дзвінкий вірш відтворює величний політ і стрімку атаку хижого птаха.

Майстерне використання зооморфної метафорики та контрасту між висотою гірського простору і кривавою ницістю розбою.

Як читати

Беркут уособлює феодального або самодержавного тирана, який упивається своєю ізольованою могутністю та правом сильного нищити слабших.

Автор показує оманливість деспотичної сили: хоч би як високо літав хижак і скільки б крові не пролив, він залишається ненависним для всіх мешканців лісу й долин.

Фінал вірша звучить як застереження тиранам: об'єднані сили пригноблених рано чи пізно знайдуть спосіб стягнути хижака з небес на землю та знищити його панування.

Теми: беркут як символ тиранії · право сильного і розплата · хижацька природа деспотизму · визволення від гніту · алегорія влади

Усі поети