Чи олово важке пливе у моїх жилах
Так сонно, звільна, зимно замість крови?
Чи мізку рух чия рука спинила
І бистрий потік мислей загатила,
Вгасила іскру дотепу й розмови?
Так важко, звільна хвиль, годин і днів
Повзуть безбарвні, непроглядні стада!
І дух у тілі, бачиться, зомлів,
Мов в купелі пливак відважний ослабів
І тисне к дну його лінивих хвиль громада.
14 марта 1880
Гнівне самобичування та заклик до внутрішнього пробудження від паралізуючої втоми й апатії, породжених тюремними стінами.
Вірш написаний 14 березня 1880 року в коломийській в'язниці, будучи третім шедевром із драматичного триптиху одного дня («Мій раю зелений…», «Непереглядною юрбою…»).
Перебуваючи у стані фізичного виснаження та гарячки, Франко боровся з небезпекою психологічної капітуляції перед обставинами слідства.
Твір увійшов до циклу «Нічні думи» збірки «З вершин і низин», репрезентуючи вольову модель подолання депресії через самонаказ і волю до боротьби.
Написаний п'ятистопним ямбом з пірихіями, що створює важку, стривожену пульсацію віршованого рядка.
Строфіка — чотиривірші з перехресним римуванням; насиченість окличними та питальними реченнями передає внутрішній діалог-суперечку поета із самим собою.
Метафора важкого олова замість крові у жилах виступає пластичним вираженням фізичного заціпеніння та душевної прострації, спричиненої ізоляцією.
Поет розвінчує власну слабкість, тавруючи занепадницькі думки як ганебну зраду громадянського обов'язку перед стражденним народом.
Фінал вірша розриває морок: ліричний герой вимагає від свого духу піднятися на боротьбу, уподібнюючись до бурхливого моря, чиї хвилі трощать скелі неволі.
Теми: долання зневіри · битва з апатією · воля до життя · тюремне гартування · бунт проти слабкості