До моря сліз, під тиском пересудів
Пролитих, і моя вплила краплина;
До храму людських змагань, праць і трудів,
Чень, і моя доложиться цеглина.
А як мільйонів куплений сльозами
День світла, щастя й волі засвітає,
То, чень, в новім, великім людськім храмі
Хтось добрим словом і мене згадає.
2 апреля 1880
Стоїчна декларація жертовної праці, де поет бачить свій скромний внесок у спільній боротьбі людства як цеглину в майбутньому храмі свободи.
Вірш входить до циклу «Нічні думи» («Скорбні пісні») у збірці «З вершин і низин», написаний у травні 1880 року під час другого ув'язнення.
Франко відчував тиск суспільних пересудів і наклепів консервативної галицької преси, яка таврувала його як небезпечного соціаліста й бунтівника.
Твір відображає філософське усвідомлення колективного поступу, де кожен борець є будівничим майбутньої цивілізації справедливості.
П'ятистопний ямб із класичним перехресним римуванням (абаб), строфа відзначається логічною строгістю та монументальною завершеністю.
Архітектоніка базується на розгорнутих архітектурних і просторових метафорах (море сліз, храм людських змагань, цеглина праці).
Поет тверезо оцінює масштаб власної особистості: його страждання — лише краплина в морі народних сліз, а його праця — одна цеглина у великій будові людського прогресу.
Ця самоіронічна скромність позбавлена самоприниження; навпаки, вона сповнена високої гідності працівника, який вірно несе свою варту.
Кульмінація вірша утверджує віру в те, що навіть забуте ім'я будівничого залишиться навічно вмурованим у світлий день майбутнього визволення людства.
Теми: цеглина у храмі · море сліз · жертовна праця · поступ людства · віра у перемогу