Догорають поліна в печі,
Попеліє червоная грань…
У задумі сиджу я вночі
І думок сную чорную ткань.
І коли ж то той жар догорить,
Що ятриться у серці мені?
І чи скоро-то горе згасить
В моїм мізку думки огняні?
Ох, печуть і бушують вони!
Гризе душу й морозить нуда!
Кров кипить, і нутро все в огні –
Вколо ж мур і неволя бліда.
Я боротись за правду готов,
Рад за волю пролить свою кров,
Та з собою самим у війні
Не простояти довго мені.
18 ноября 1881
Драматичний нічний роздум над внутрішнім розколом борця, чий дух готовий до битви за волю, але знесилюється війною із самим собою.
Датовано 18 листопада 1881 року, написано в Нагуєвичах під час другого періоду вимушеного сільського самітництва Франка.
Відрізаний від активного суспільного життя Львова, поет переживав почуття марнування сил за фізичною працею, перебуваючи в постійній тривозі за своє літературне майбутнє.
Вірш увійшов до циклу «Нічні думи» збірки «З вершин і низин», розкриваючи найпотаємніші суперечності психології революціонера.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням у перших строфах і парним у завершальних рядках, що увиразнює афористичний висновок.
Символіка згасаючого вогнища ('догорають поліна', 'попеліє грань') майстерно поєднується з внутрішнім полум'ям неспокійного мозку.
Камінний або пічний жар постає дзеркалом невитраченої творчої та суспільної пристрасті: вогонь думок ятрить свідомість сильніше, ніж зовнішня неволя.
Парадоксальність становища ліричного героя полягає в тому, що зовнішній ворог (мур і бліда неволя) для нього зрозумілий і доланний, тоді як внутрішня війна з сумнівами загрожує повною руйнацією особистості.
Франко одним із перших в українській поезії відверто артикулює небезпеку психологічного вигорання борця, застерігаючи від саморуйнівного конфлікту амбіцій та обставин.
Теми: внутрішній розкол · вогонь думок і знемога · війна із самим собою · психологія борця · нічна сповідь