І ти підеш убитою дорогов,
Котрою день в день тисячі ідуть!
І ти пониження й неволі путь
Пройдеш, як другі, до кінця самого.
Тепер ти ще боронишся, небого,
Ще молодою кров’ю жили б’ють
І свіжі думи сили додають,
Та швидко опору не стане твого.
В глиб звільна втягне тя багно гниле
І в кров усіми порами віссеться,
Повітря вколо тебе затрує,
І сили волі в тебе не найдеться,
Щоб опиратись довше! Затонеш ти –
І, труп живий, безвладно поплинеш ти!
Гірке сонетне застереження молодій душі про небезпеку конформізму та духовного занепаду під тиском міщанської буденності.
Сонет написаний у березні 1880 року в коломийській в'язниці після другого арешту Франка за підозрою у зв'язках із селянським рухом. Перебуваючи в нелюдських умовах холодного каземату, поет гостро осмислював долі багатьох своїх ровесників, які капітулювали перед австрійським режимом.
Твір увійшов до знаменитого циклу «Тюремні сонети» (збірка «З вершин і низин»), ставши узагальненням трагедії галицької інтелігенції, котра проміняла високі юнацькі поривання на тихе й сите пристосуванство.
Класичний сонет, витриманий у п'ятистопному ямбі з виразними драматичними цезурами. Інтонація поступово нагнітається від тривожного пророцтва у катренах до апокаліптичної безвиході у фінальному терцеті.
Образ «убитої дороги» символізує шлях пасивної покори, яким щодня рухаються тисячі зневірених обивателів. Боротьба молодої крові й свіжих думок розбивається об інерцію суспільного болота, що повільно затягує в глибину й труїть саму волю до опору.
Метафора «живого трупа» у фіналі є однією з найсильніших у франковій поезії: духовна смерть і втрата власного «я» трактуються як значно страшніша катастрофа, ніж фізична загибель чи тюремне ув'язнення.
Поезія звучить як потужний екзистенційний імператив, що закликає за будь-яку ціну триматися власної гідності й не піддаватися спокусі безславного спокою.
Теми: конформізм і зрада ідеалів · духовна смерть · болото буденщини · Тюремні сонети · збереження гідності