Хлібороб
Іван Франко
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що плугом святу землю оре?
Святую землю в банку заставляє,
В довги впадає, як в бездонне море,
І поти б’ється, аж остатня рація
На нього спаде – грунту ліцитація –
І поки в найми не пошкандибає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що вірно цісареві служить,
В касарні нишком рід свій споминає,
Зітхає нишком, і клене, і тужить,
Махає «гвером», в «гліді» машерує,
На варті мерзне, в «шпангах» креперує,
В «ібунках» пріє, «комісняк» снідає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, хто щирим патріотом зветься,
Податки точно рік за рік складає,
Шанує власть, перед жандармом гнеться,
Цілуєсь з возним і, хоч дуже бідний,
Як треба дати, дасть і гріш послідній,
А нащо, за що дав – і не питає, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що все лиш ту науку чує,
Що тільки бідних господь бог карає,
Що ласка божа тільки багачу є,
Що чорт усюди чоловіка кусить,
А бідний все в покусі впасти мусить,
Що хлоп лінюх, п’яниця і свиня є, –
Гей, хто на світі кращу долю має?
1880
Про вірш
Гірка іронічна картина селянського розпачу, що розвінчує фальшиві міфи про щасливе життя орача в австрійській імперії.
Історія
Написано як пряма відповідь на салонні поезії та урядові брошури, що оспівували «благословенну хліборобську долю» під крилом монархії Габсбургів, замовчуючи катастрофічні борги села.
Франко, будучи сином селянина-коваля, щоденно бачив ліцитації (судові продажі за борги) селянських наділів, лихварські кабали та примусову службу рекрутів у цісарських касарнях.
Форма
Строфічний вірш із кільцевим рефреном-вигуком («Гей, хто на світі кращу долю має...»), написаний п'ятистопним ямбом. Контраст між мажорним зачином і трагічним змістом строфи створює нищівну іронію.
Як читати
Кожна строфа розкриває окремий аспект «щасливої долі» українського хлібороба: земля заставлена в банку, борги ростуть як бездонне море, кінцем праці стає судова ліцитація та жебрацькі найми.
Служба цісареві постає як глухе вмирання в чужій казармі за інтереси гнобителів, поки рідна нива заростає бур'янами, а родина пухне від голоду.
Франко майстерно викриває брехливість офіційної пропаганди, доводячи, що праця на землі в умовах феодально-капіталістичного визиску стала для селянина не благословенням, а довічною каторгою.
Теми: селянська недоля · боргова кабала · ліцитація землі · сарказм і гірка іронія · цісарська служба