Ляхам
Іван Франко
І ми браталися з ляхами.
Т.Шевченко
І що ж, що ми з вами братались?
Все-таки ми в дурнях остались.
Було колись волі доволі
Для нас і для вас на Вкраїні.
І хліба доволі на полі.
Лиш жити б та бути донині.
Та біс підкусив вас «брататись»,
Братерство ж навпак повернути:
Над братом панами остатись,
В ярмо його шию пригнути.
І що ти братерства ціною
Загарбав у нас те, що наше, —
Сусіди обох нас з тобою
І тиснуть, і друть, брате-ляше.
Та мало для тебе науки!
Як власті лиш крихту у руки
Дістав ти з німецької ласки,
Як крихта нам впалась свободи, —
Для нас тобі жаль тої частки,
Нас тиснеш і кличеш —до згоди!
«Братаймось!» — кричиш, і над нами
Знов панство нове закладаєш,
Немов під братерства словами
Братерського серця не маєш.
Братаймося, ляше, та щиро,
Громадою, ділом і миром,
Братаймось, як з рівними рівні,
А не як пани і піддані!
Користі хай в’яжуть нас спільні,
А не пересуди погані.
І кожний на свойому полі
Для себе і жиймо й працюймо
Для власного щастя і долі!
Рятуймось в біді, та тямуймо
Докладно слова ті хороші:
«Брат братом, а бриндзя за гроші».
12 падолиста 1882
Про вірш
Гнівне полемічне послання до польської шляхетської верхівки Галичини з викриттям вікового соціального та національного визиску українського селянства.
Історія
Вірш датовано 12 листопада 1882 року, написано у Львові в розпал жорстокої виборчої боротьби та свавілля польської шляхти в Галицькому крайовому сеймі.
Шляхетські політики намагалися зобразити українців як «темне бидло», позбавлене історичних прав на власну землю, мову та культуру.
Твір увійшов до збірки «З вершин і низин» як один із найгостріших памфлетів проти шляхетського шовінізму та колоніальної пихи.
Форма
Чотиристопний ямб із парним та перехресним римуванням; публіцистична форма відкритого листа-інвективи із застосуванням різкої викривальної сатири.
Історична аргументація, апеляція до кривавих уроків козацьких воєн та Хмельниччини надають поезії застережливого змісту.
Як читати
Франко звертається не до польського народу, до якого завжди ставився з братньою повагою, а до чванливої панівної шляхти, що звикла бачити в українцях лише рабів.
Автор викриває цинізм панів, які вимагають любові та вірності від тих, чию працю вони грабують, а мову й церкву зневажають.
Поет попереджає гнобителів про невблаганну відплату історії: терпіння народу має межу, і якщо шляхта не отямиться, новий гнів мас розтрощить їхнє колоніальне панування.
Теми: шляхетський шовінізм · захист українського селянства · історичне застереження · викриття колонізаторів · соціальна справедливість