Місяцю-князю!
Нічкою темною
Тихо пливеш ти
Стежков таємною…
Ніжно хлюпочеться
Воздушне море,
Так в нім і хочеться
Змить з серця горе.
Місяцю-князю,
Ти, чарівниченьку!
Смуток на твойому
Ясному личеньку.
Із небозвідної
Стежки погідної
Важко глядіть тобі
В море бездонне,
В людськості бідної
Горе безсонне.
Місяцю-князю!
В пітьмі будущого,
Знать, ти шукаєш
Зілля цілющого,
Зілля, що лиш цвіте
З-за райських меж…
Ох, і коли ж ти те
Зілля найдеш?..
16 іюля 1883
Поетичне звернення до нічного світила з тужливим запитанням про пошук чарівного цілющого зілля, здатного зцілити віковічні рани людства.
Вірш створено 16 липня 1883 року, коли Франко працював над створенням нової концепції української естетики та брав участь у роботі прогресивних робітничих гуртків Львова.
Сповнений болю від споглядання злиднів і духовної темноти народу, автор шукав розради в романтичній натурфілософії та казкових фольклорних мотивах.
Поезія належить до циклу «Нічні думи» збірки «З вершин і низин», поєднуючи елегійну інтимність із масштабною філософською турботою про долю людства.
Короткий коломийковий або пісенний тристопний хорей із суміжним та перехресним римуванням і багатством пестливих форм ('чарівниченьку', 'личеньку').
Вірш відзначається дивовижною мелодійністю, прозорою інтонацією та лагідною казковою ритмікою.
Місяць персоніфікується як самотній князь-мандрівник, на чиєму світлому обличчі поет бачить відбиток нестерпної скорботи від споглядання земного горя.
Метафора 'повітряного моря' створює відчуття неосяжності простору, в якому мандрує світило, марно шукаючи ліків від несправедливості земного буття.
Образ цілющого зілля, що росте за межами земного раю, втілює віковічну мрію людства про щастя, мир і позбавлення страждань, залишаючи питання відкритим у майбутнє.
Теми: місяць і нічне небо · біль людства · пошук цілющого зілля · фольклорна мелодика · філософська казка