«Ми оси, ми оси!..»
Іван Франко
Ми оси, ми оси!
Хто любить приноси,
Хто любить чуже
До себе горнути,
Хто голих стриже,
Хто вміє тягнути
З робучих людей
Остатнюю свитку,
Сирітських дітей
Здирає, як липку,
Хто надто турбуєсь
Сусідським добром,
Нехай нас пильнуєсь,
Бо тнемо жалом!
Ми оси, ми оси!
Хто кльоцом і досі
Чапить у багні,
Освіти лякаєсь,
Сучасні огні
Клене-проклинає,
Хто рідний наш край
Твердою стіною,
Неначе Китай,
Бажає обдати,
Ужвою міцною
Наш поступ скувати,
Плащем єзуїтським
Нам сонце затьмить,
Туманом несвітським
Нам баки забить,
Най стихне й не рухаєсь,
Най геть біжить ціло,
Бо швидко почухаєсь
Там, де й не свербіло!
20 марта 1893
Про вірш
Гостросатиричний маніфест радикальної публіцистики, що нещадно жалить визискувачів, лихварів і мракобісів.
Історія
Вірш написаний для сатиричних публікацій у часописах демократичного спрямування, коли Франко активно розгортав боротьбу проти галицьких лихварів, псевдопатріотів та церковного обскурантизму.
Назва й образний лад відображають роль радикальної преси, яка, подібно до розлючених ос, безжально викривала суспільних паразитів і не давала їм спокійно грабувати народ.
Форма
Короткі двостопні хореїчні рядки з багатим асонансним і алітераційним звукописом (дзижчання ос: «оси», «приноси», «коси»). Стрімкий, колючий ритм підсилює сатиричний ефект.
Як читати
Образ рою ос уособлює безстрашне сатиричне слово, перед яким тремтять володарі маєтків і банків. Жало поезії спрямоване проти тих, хто здирає з убогих людей останню свитку, кривдить сиріт і горне до себе чуже добро.
Друга частина вірша цілить у консервативних ретроградів («хто кльоцом і досі чапить у багні»), які бояться європейської науки, світла освіти та кленуть сучасні ідеї прогресу.
Франко проголошує непохитну місію чесного письменника: бути непідкупним вартовим справедливості, що вдень і вночі жалить суспільне зло.
Теми: сатира і викриття · боротьба з лихварством · захист сиріт і бідних · ретрогради і мракобісся · сила слова