«Не довго жив я в світі ще…»
Іван Франко
Не довго жив я в світі ще,
Та встиг чимало вже зазнати.
Не що й дало мені життє,
Та все ж дало досить багато.
Дало мені пізнать добро,
Дало побачить світ науки,
Бажання правди у душі
І дві тверді, робучі руки,
Дало і приязнь, і любов
Взаїмну, хоч і не щасливу.
Сказало: «Сій, хоч не твойов
Руков пожате буде жниво!»
І ворогів дало, котрі
Кленуть і тиснуть мя, бо сильні;
Дало й прихильників, котрі
Найбільш самі собі прихильні.
Та над усе ціню я ту
Малую мірку мук і болю,
Котрі приняв я в сім життю
За правду, за добро, за волю.
1 апреля 1880
Про вірш
Підсумок молодості та життєвого вибору борця, для якого найвищою цінністю стали не лаври й багатство, а прийняті за волю й правду страждання.
Історія
Вірш написаний 1 квітня 1880 року в коломийській тюрмі, коли Франкові було лише 23 роки, а за його плечима вже було два арешти та всегалицька слава бунтаря.
Перебуваючи на межі фізичного виживання, поет оглядав пройдену дорогу з дивовижною ясністю духу та гідністю зрілого мислителя.
Твір став одним із ключових віршів громадянського самоусвідомлення у циклі «Нічні думи» збірки «З вершин і низин».
Форма
Чотиристопний ямб із перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим (абаб); точність і простота синтаксису надають твору щирості щоденникового запису.
Епіграмна чіткість характеристик оточення ('прихильники, котрі найбільш самі собі прихильні') свідчить про глибоку життєву спостережливість автора.
Як читати
Життя дало молодому поетові суворий урок: науку, мозолясті руки сіяча та нерозділене кохання, закликавши сіяти навіть тоді, коли жнива дістануться іншим.
Франко з гіркою іронією оцінює прихильників і ворогів, розуміючи полохливість перших і лють других у провінційному галицькому соціумі.
Найвищим капіталом свого життя автор вважає малу мірку болю й мук, прийнятих за волю та правду: страждання заради народу стає єдиною мірою справжньої людської гідності.
Теми: підсумок молодості · сіяч на ниві правди · ціна страждань · моральна самодостатність · готовність до самопожертви