Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.
Не пора, не пора, не пора
За невігласів лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира, —
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Хай пропаде незгоди проклята мара!
Під Украйни єднаймось прапор!
Бо пора ця великая єсть:
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і щастя, і честь,
Рідний краю, здобути тобі!
1880
Епохальний національний маніфест-гімн, що закликає українців припинити братовбивчу службу чужим імперіям і стати до лав єдиної боротьби за власну державу й волю.
Написано у 1880 році в Нагуєвичах на тлі колосального національного поневолення українських земель, розділених між Австро-Угорською та Російською імперіями.
Франко побачив абсурдність того, як українці проливали кров за чужі інтереси — як гарматне м'ясо царату чи австрійських Габсбургів, ворогуючи між собою.
Покладений на музику Денисом Січинським, вірш став одним із наймогутніших національних гімнів України, який виконувався на всіх масових вічах та січових святах.
Чотиристопний дактиль із карбованим анафоричним заспівом «Не пора, не пора, не пора!», що діє як невблаганний військовий набат.
Чітка строфічна градація (кожна строфа послідовно відкидає службу москалеві, ляхові, міжусобну ворожнечу заради єдиної святої мети).
Франко виголошує безжальний вирок багатовіковому комплексу колоніального меншовартості: годі лити кров за чужі корони й коритися гнобителям.
Вірш таврує внутрішні чвари та розбрат, проголошуючи єдність усіх розірваних кордонами українських земель найвищою національною метою.
Фінал поезії звучить як безкомпромісний ультиматум історії: настала пора віддати життя в святій кривавій боротьбі заради здобуття волі й щастя рідного краю.
Теми: Не пора · національне визволення · проти колоніальної служби · соборність України · заклик до боротьби