Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Перлина інтимної лірики: шедевр про колюче й солодке кохання зі збірки «Зів'яле листя», що став улюбленою народною піснею.
Вірш увійшов до «Другого жмутка» ліричної драми Франка «Зів'яле листя» (1896), яку сам автор назвав хронікою нерозділеної сердечної драми.
В основу поезії лягло нерозділене почуття письменника до польської шляхтянки Юзефи Дзвонковської та шляхтянки Целіни Журовської, які відкинули його залицяння.
Покладений на музику Анатолієм Кос-Анатольським, вірш здобув колосальну всенародну популярність і вважається вершиною українського любовного романсу.
Вірш побудований на витонченому паралелізмі народної пісні: дівоча краса зіставляється з горіхом, терном, бурею та колючою ружею.
Надзвичайно легка, пісенна мелодика чотиристопного хорея з чергуванням жіночих і чоловічих рим.
Франко створює образ фатальної жінки, яка одночасно приваблює і ранить: «Чому твої устонька — тиха молитва, а слово твоє гостре, як бритва?».
Парадокс любові: серце ліричного героя не здатне зректися коханої, навіть знаючи, що це почуття несе страждання і загибель («Ти моя радість, ти моя мука»).
Це класичний приклад того, як особистий біль поета переплавляється у витвір найчистішої мистецької краси.
Теми: дівчина з горіха зерня · радість і мука · нерозділене кохання · слово як бритва · пісенна лірика