«Осінній вітре, що могучим стоном…»
Іван Франко
Осінній вітре, що могучим стоном
Над лісом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон і смерть прогнати;
Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів’яле листя гоном-перегоном
По полю котиш, – вітре мій крилатий!
Я довго пильно слухав стону твого
І знаю, чом так стогнеш ти і плачеш:
Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!
О вітре-брате! Як мене побачиш
Старим, зів’ялим, чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?..
9 октября 1882
Про вірш
Буремний образ осіннього вітру як очисної стихійної сили, що безжально зриває зів'яле листя й готує природу та людство до майбутнього оновлення.
Історія
Вірш відкриває цикл «Осінні думи» у збірці «З вершин і низин», написаний восени 1883 року.
Цей період позначений складними ідейними шуканнями Франка, роздумами про закономірність історичних криз і неминучість руйнації застарілих суспільних систем.
Осінній вихор асоціюється в поета з революційною бурею, здатною вимести все гниле, віджиле та консервативне.
Форма
Написаний п'ятистопним ямбом із чергуванням римування за зразком октави чи складної строфи з перехресними римами, що надає звучанню симфонічного масштабу.
Поетика багата на потужні звукописи, алітерації шумних та дрижачих приголосних ([р], [ст], [ш]), що відтворюють завивання та шквали бурхливого вітру.
Як читати
Осінній вітер постає не просто руйнівником, а суворим санітаром природи, чий могутній стогін сповнений материнської турботи про збереження майбутнього зерна життя.
Зривання соломи з бідних хат і розвіювання зів'ялого листя символізують потрясіння основ патріархального світу, який не може вічно животіти в стагнації.
Франко бачить у бурі очисний катарсис: лише пройшовши крізь нещадний осінній шторм, природа й людство здатні перезимувати й зустріти новий переможний розквіт.
Теми: осінній вітер · стихійна сила · очисна буря · руйнування віджилого · філософія змін