«Паде додолу листя з деревини…»
Іван Франко
Паде додолу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на гріб дитини
Прийшла і плаче, шепчучи молитов.
Осики лист кровавий із гіллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жалібно жовте листя березини,
Здається, шепче: «Літо, де ти, літо?»
Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спокійно в темну, зимну даль глядить –
Таж він недарма тепле літо втратив!
Най в’яне листя, най метіль гудить.
Се сил його не зможе підірвати,
І плід його приймесь і буде жить!
1881
Про вірш
Елегійне оплакування осіннього вмирання природи, де опадання листя метафорично порівнюється зі сльозами матері на могилі дитини та згасанням надій юності.
Історія
Вірш належить до циклу «Осінні думи» зі збірки «З вершин і низин» (1883).
Осінь 1883 року була для Франка часом важких втрат і підбиття перших драматичних підсумків життя після виходу з університетського віку.
Образ осикового та березового листя відсилає до традиційних архетипів української народної демонології та поховальних голосінь.
Форма
П'ятистопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим (абаб), ритміка спокійна, повільна, мов плавне падіння сухого листя на землю.
Багатий сугестивний звукопис і синестезія (криваво-червоний лист осики, жалібно жовте листя берези) посилюють трагічну тональність.
Як читати
Падіння листя осмислюється як вселенське голосіння природи за минулим літом, теплом і безповоротно втраченими сподіваннями.
Метафора «осики лист кровавий, немов ножем пробитий» передає гостроту особистого душевного болю поета, чиє серце зранене життєвими ударами.
Твір утілює філософію тлінності земного буття, нагадуючи про незворотність біологічного й духовного часу, який забирає найкращі мрії людини.
Теми: осінній листопад · елегія згасання · сльози матері · скорбота за літом · тлінність буття