Знов час прийде, коли з погорди пилу
Ти отрясешся й ясною звіздою
Засяєш людям, і підуть з тобою,
Серця твою почують давню силу.
Знов час прийде, до найтяжчого бою,
Остатнього, за правду й волю милу
Ти поведеш народи і прогнилу
Стару будову розвалиш собою.
І над обновленим, щасливим світом,
Над збратаними, чистими людьми
Ти зацвітеш новим, пречудним цвітом.
Прийде той час! Істотою цілою
Ми чуєм хід його поза собою,
Та доживем його – не ми… не ми!
1880
Пророчий сонет-візія про неминуче відродження могутності поетичного слова, що поведе народи на останній бій за волю та оновлення світу.
Сонет із циклу «Вольні сонети». Франко написав його в часи, коли буржуазне суспільство прагнуло звести поезію до ролі беззубої розваги або платної реклами, зневажаючи її пророче призначення.
Автор утверджує віру в те, що слово правди, попри сучасне приниження й глум, обов'язково поверне собі величну роль поводиря людства.
Урочистий сонет у п'ятистопному ямбі. Інтонація витримана в стилі високого апокаліптичного й революційного оптимізму, наповнена метафорами світла й космічного цвітіння.
Поет звертається до самої Поезії (Пісні майбутнього): прийде час, коли ти обтрусиш із себе порох зневаги й засяєш над людьми провідною зорею, відчувши колишню богатирську міць.
Пісня покликана стати на чолі вирішального бою поневолених народів, аби розвалити стару, прогнилу соціальну будову неправди й насильства.
Над оновленим, щасливим світом, де запанує братерство вільних людей, вона розквітне небаченим пречудовим цвітом любові, виконавши свою велику історичну місію.
Теми: пісня будущини · пророче слово · розвал старого світу · оновлення людства · братерство народів