Пісня і праця
Іван Франко
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у життя я приніс.
Тямлю як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого, тяжкого життя.
«Мамо, голубко! – було налягаю. –
Ще про Ганнусю, шумильця, вінки!»
«Ні синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки».
Мамо, голубко! Зарана в могилі
Праця й недуга зложили тебе,
Пісня ж твоя в невмираючій силі
В мойому серці ясніє, живе.
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття.
«Синку, кріпися! – мені ти твердила.–
Адже ж не паном родився ти, чей!
Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
Та лиш тебе доведе до людей».
Правда, матусю! Спасибі за раду!
Я її правди не раз досвідив.
Праця дала до життя мні принаду,
Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.
Праця ввела мене в тайники темні,
Відки пісень б’є чарівна нора,
Нею дива прояснилися земні,
Загадка нужди людської стара.
Пісня і праця – великі дві силі!
Їм я до скону бажаю служить;
Череп розбитий – як ляжу в могилі,
Ними лиш зможу й для правнуків жить.
14 іюля 1883
Про вірш
Зворушливий гімн праці та материнській пісні як двом священним джерелам, що сформували характер і покликання Каменяра.
Історія
Вірш датовано 14 липня 1883 року, написаний у Львові як синівська данина пам'яті матері Марії Кульчицькій та батькові Якову Франкові.
Згадуючи дитинство в ковальській садибі Нагуєвичів, поет підсумовував витоки своєї працьовитості, яка дозволяла йому працювати за десятьох науковців і письменників.
Поезія стала вступним гімном до багатьох збірок і хрестоматій, закріпивши за Франком статус співця праці та народу.
Форма
Чотиристопний анапест із перехресним римуванням; плавний, пісенно-розповідний ритм передає задушевну довірливість синівської сповіді.
Діалогічна структура (спогади про слова матері 'Ні, синку, годі! Покіль я співаю, праця чекає...') надає тексту надзвичайної біографічної теплоти.
Як читати
Материнська пісня виступає рятівним світлом краси, що зігрівало бідне дитинство поета й давало сили переносити пізніші тюремні та життєві удари.
Праця в поезії підноситься до статусу деміурга: вона вивела хлопця 'до людей', вберегла від манівців егоїзму та відкрила глибинні таємниці людського горя.
Синтез пісні й праці проголошується вічним заповітом митця: лише служачи цим двом силам, людина здатна подолати смерть і жити у вдячній пам'яті правнуків.
Теми: культ праці · материнська пісня · синівська вдячність · пам'ять предків · безсмертя через працю