«Плив гордо яструб в лазуровім морі…»
Іван Франко
Плив гордо яструб в лазуровім морі,
Широко круг за кругом колесив,
А на горі в ожиданні і горі
Лежав я й лету яструба слідив.
Я ждав на ню, свою єдину зорю…
Мов яструб, бистро я сюди спішив,
Від рана жду, думками поле орю –
Нема голубки! Серце біль здушив.
Нема голубки! Тільки яструб в’ється!
Нема голубки! Дарма серце б’ється!
Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.
А за ліском на тій ж горі чекала
Вона весь день на мене, виглядала,
Тужила важко й плакала за мнов.
10 мая 1878
Про вірш
Драматичний автобіографічний сонет про безнадійне очікування коханої на верхівці гори під холодним оком ширяючого яструба.
Історія
Написано 10 травня 1878 року невдовзі після виходу з першої львівської тюрми; вірш зафіксував реальну трагічну спробу Франка таємно зустрітися з Ольгою Рошкевич.
Через поліційний нагляд і пильний контроль батька Ольги закохані переплутали місце або час зустрічі в лісі біля Лолина, розминувшись на сусідніх пагорбах.
Твір став одним із найзворушливіших сонетів Франка, увійшовши до ранніх редакцій любовного циклу та збірки «З вершин і низин».
Форма
Класичний італійський сонет (14 рядків: два катрени і два терцети) на п'ятистопний ямб із римуванням абаб абаб ввг дде.
Драматичний синтаксис катренів із тривожним рефреном «Нема голубки!» та композиційний злам (вольта) перед фінальним терцетом.
Як читати
Контраст між гордим польотом хижого яструба в байдужому лазуровому небі та гарячковим болем серця закоханого підкреслює глухоту природи до людської драми.
Поет годинами чекає на кохану, порівнюючи її з лагідною голубкою, і йде геть у нічній розпуці, думаючи, що його покинуто й забуто.
Фінальний терцет розкриває пронизливу трагічну іронію долі: вона так само весь день стояла на сусідньому схилі за ліском, виплакуючи очі в очікуванні милого.
Теми: сонет про розлуку · розминування закоханих · Ольга Рошкевич · яструб у лазурі · трагічна іронія долі