Поезія
Іван Франко
В житті, мов на шляху, лиць сотні стрічаєш,
Та в поспіху їх безучасно лишаєш.
Часом лиш попадесь лице характерне,
Що взір поневолі до себе приверне.
Зирнеш, заговориш і стиснеш за руку –
Найближча хвилина приносить розлуку.
Та довго ще в тямці відтіль і відсіль
Не раз визирає приязний профіль.
Та де з ким тісніше злучив тя шлях долі
Чи в бою, чи в праці на рідному полі.
Живеш поруч нього, смієшся і плачеш,
Здається, всі думи в душі його бачиш.
Здається, все ясне, і гнів його й ласка, –
Аж глянеш пильніше: все маска і маска.
Лиш маску ти знаєш, її ти любив,
Що криєсь за нею – і хто ж се зглубив?
Часом лиш припадок ту маску відхилить –
Зирнеш і жахнешся: «Чи взір мене милить?
Чи знав я сю постать, чи бачив уже?
Лице мов знайоме, та зовсім чуже!»
Профілі і маски – ось поле розлоге!
Ось все, що дає нам життя наше вбоге.
І вбогі жили б ми, понурі, як мари,
Якби не поезії дивнії чари.
Вона ті профілі хапа на льоту,
Дає їм безсмертне життя, теплоту;
Всі маски свобідно вона відхиляє
І в душах, мов в книзі, вигідно читає.
Укритеє щастя, мов мати дитину,
Вона обгортає у теплу ряднину.
Незримії сльози, що плаче душа,
Вона поцілуєм своїм осуша.
30 марта – 1 апреля 1893
Про вірш
Естетичний маніфест Франка: поезія є не пустою забавкою чи вишуканою римою, а живим нервом життя, що відлунює кожну рану й радість людського серця.
Історія
Написано між 29 березня та 1 квітня 1893 року у Відні або Львові, коли Франко захищав докторську дисертацію і водночас готував фундаментальне дослідження «Із секретів поетичної творчості».
Твір виник як відповідь на поширення естетизму та «чистого мистецтва» (l'art pour l'art), яке відривало літературу від соціальних болів епохи.
Опубліковано в другому, значно розширеному виданні збірки «З вершин і низин» (1893), ставши її програмовим естетичним ключем.
Форма
П'ятистопний ямб із багатством класичних строфічних варіацій; енергійний, логічно аргументований стиль поетичного трактату.
Ораторські запитання, риторичні антитези та висока полемічна напруга роблять твір блискучим зразком філософсько-естетичної лірики.
Як читати
Франко заперечує розуміння поезії як бездушної гри словами, римами та метрами, призначеної для ситих салонів і естетичних педантів.
Справжня поезія народжується з глибин народного горя й боротьби, вона є вогненним конденсатом людських сліз, страждань, надій і любові.
Поет визначає місію слова як світла і меча: мистецтво має бути животворним ферментом прогресу, здатним піднімати пригноблені маси з колін.
Теми: природа поезії · естетичний маніфест · мистецтво і життя · покликання поета · боротьба проти деідеологізації