Рад би я, весно, в весельшії нути
Радісним співом вітати тебе,
В твоїй красі ненаглядній втонути,
Злятись з тобою, забути себе.
Рад би я яструбом плавать в блакиті,
Травкою ніжною п’ятись з землі,
Хвилею бурхать о скали розбиті,
Мушкою гратись в вечірнім теплі,
Вмерти, з життя розплистися на волю,
В рідній землиці спочити від сліз,
Щоб не чуть в серці пекучого болю,
Людської муки не бачити скрізь!
1881
Щире прагнення поета розчинитися в радісній весняній красі природи, перерване усвідомленням неможливості безтурботного щастя серед знедоленого народу.
Вірш належить до циклу «Веснянки» (1880) зі збірки «З вершин і низин», розкриваючи внутрішній конфлікт митця між естетичним захватом і громадянським обов'язком.
Написаний у період інтенсивного формування естетичних принципів Франка, який рішуче відкидав «чисте мистецтво» задля боротьби за людські права.
Франко показує, що його звернення до гострих суспільних тем було не відсутністю чуття краси, а свідомим самозреченням і моральним вибором.
Написаний чотиристопним анапестом із перехресним римуванням жіночих і чоловічих рим, що надає звучанню палкого, польотного ліричного розмаху.
Твір має чітку двочастинну структуру: романтичний політ фантазії в першій частині та раптове повернення до суворої дійсності у фіналі.
У перших строфах поет висловлює пристрасне пантеїстичне бажання злитися з буйством стихій: ширяти яструбом у блакиті, тремтіти ніжною травинкою, шуміти морською хвилею.
Це прагнення розчинення в космосі свідчить про тонке відчуття прекрасного, притаманне Франкові-лірику найвищого ґатунку.
Проте фінальний перелом повертає поета на грішну землю: плач голодних дітей і стогін знедолених братів не дозволяють йому віддатися безтурботній ейфорії чистої лірики.
Теми: пантеїстичний захват · краса природи · громадянський обов'язок · вибір митця · розрив між мрією і дійсністю