Розвивайся, лозо, борзо,
Зелена діброво!
Оживає помертвіла
Природа наново.
Оживає, розриває
Пута зимовії,
Обновляєсь в свіжі сили
Й свіжії надії.
Зеленійся, рідне поле,
Українська ниво!
Підоймися, колосися,
Достигай щасливо!
І щоб всяке добре сім’я
Ти повік плекала,
І щоб світу добра служба
З твого плоду стала!
1880
Натхненна поетична веснянка-побажання рідній землі та українській ниві розквітнути новими силами й зійти багатим урожаєм правди й волі.
Вірш написаний навесні 1880 року, входить до золотого фонду циклу «Веснянки» збірки «З вершин і низин».
Твір насичений мотивами українського національного відродження Галичини й Наддніпрянщини, де праця просвітителів уподібнюється засіву ниви добірним зерном.
Франко використовує тут багатовікову традицію народних обрядових веснянок, наповнюючи її модерним громадянським змістом.
Написаний чотиристопним хореєм із закінченням рядків переважно наголошеними чоловічими та жіночими римами, що створює моторний ритм танцювальної веснянки.
У тексті рясніють фольклорні тавтологічні звороти, алітерації й внутрішні рими («розвивайся, лозо, борзо...»).
Природний процес розпускання лози й зелені діброви виступає потужною алегорією національного відродження: український народ скидає з себе вікові кайдани мертвого зимового сну.
Звернення до «української ниви» звучить як благословення майбутньому плоду: поет благає землю принести не кукіль ворожнечі, а щедрий урожай братерства, освіти й свободи.
Вірш переповнений щирою синівською любов'ю до рідного краю та глибокою вірою в невичерпну духовну енергію рідного народу.
Теми: розквіт нації · українська нива · весняне пробудження · віра у відродження · народна пісенність