Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?
Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.
О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя – не казка, ні!
І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно – тут, на полотні.
1881
Неперевершений шедевр філософської лірики: схиляння атеїста перед вічною красою земної жінки-матері та нетлінною величчю мистецтва Рафаеля.
Сонет написаний у 1881 році під враженням від репродукції картини Рафаеля Санті «Сікстинська Мадонна», яка висіла над робочим столом Франка у Львові.
Франко, будучи переконаним матеріалістом, критиком церковної догматики та секулярним мислителем, зумів побачити в християнському образі Богоматері найвище гуманістичне втілення стражденної людської матері.
Класичний сонет із бездоганним п'ятистопним ямбом і суворим римуванням (abba abba cde cde). Мова вирізняється урочистою піднесеністю, багатством звукопису та благородною простотою.
Франко починає зі сміливого виклику: хто посміє сказати, що ця Мадонна — не богиня? Поет відкрито заявляє, що не зміг знайти богів на небесах, відкинув міфи про рай і пекло, проте схиляє коліна перед полотном Рафаеля.
Мадонна постає як втілення земного материнства, вірності й готовності віддати найдорожче — своє дитя — заради порятунку людства. Її божественність народжена не небесним походженням, а генієм мистецтва й чистотою людської любові.
«Та ти й краса твоя — не казка, ні!» — цей фінальний акорд проголошує безсмертя людини-творця, чиє натхнення перемагає морок небуття й творить вічні цінності гуманізму.
Теми: Сікстинська Мадонна · вічна краса мистецтва · гуманізм і материнство · Рафаель · секулярна святість