Співакові
Іван Франко
Будь ти, співаче, як божа пшениця,
Пісня твоя – золотеє зерно!
Скоро в лушпині доспіє воно,
Колос униз починає хилиться.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що для зерна вони тільки й росли,
Що лиш тоді воно повне, коли
Весь живий сок свій в нім зложить ростина.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що, як доспіє зерно золоте,
Серп їх нещадний зітне і змете
І що зерно те їх смерті причина.
Але ж, леліючи в темній обслоні
Сочні зерняточка, знає стебло,
Що на будуще воно принесло
Нове, багатше життя в своїм лоні.
Так весь свій мозок, і нерви, і серце
Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,
Біль свій, і щастя, й життя їй віддай.
Будь її колос, лушпина й стебельце!
4 іюня 1888
Про вірш
Філософське повчання митцеві про жертовність творчого покликання за взірцем пшеничного колоса, який віддає весь свій живий сік зрілому зерну.
Історія
Створено 4 червня 1888 року у Львові в розпал праці Франка над підготовкою до друку монументального тому «З вершин і низин» (розділ «Профілі і маски»).
Поет бачив багатьох талановитих сучасників, які марнували хист задля швидкої слави чи комфорту, забуваючи про високу відповідальність слова перед нацією.
Твір увійшов до золотого фонду української рефлексивної лірики про призначення поета й мистецтва.
Форма
П'ятистопний ямб із кільцевим та перехресним римуванням (абба / абаб); розмірена притчева інтонація поєднується з філософською глибиною образу.
Розгорнута алегорія дозрівання колоса розгортається послідовно через чотири строфи, утворюючи органічну цілісність.
Як читати
Франко уподібнює поета до стебла й лушпини пшеничного колоса, чиє єдине призначення — виплекати золоте зерно пісні, здатне нагодувати майбутні покоління.
Смерть самого колоса під безжальним серпом женця не є трагедією, адже колос знає, що в зерні він продовжує нове, багатше життя.
Заклик віддати свій мозок, нерви й серце творчості без залишку формулює ідеал абсолютного служіння мистецтву як найвищій формі безкорисливої любові.
Теми: пшеничний колос і зерно · самопожертва митця · безкорисливе служіння · притча про покликання · тривалість мистецтва