Тетяна Ребенщукова
Іван Франко
Старці і книжники грізно накинулись
Каменувати тебе:
Всіх їх некритая, непідсолоджена
Правда по серці скребе.
Горе сердечнеє, людське, великеє
Серць їх не ткнуло брудних;
Те лиш їх гніває, чом так без страху ти,
Прямо стаєш перед них?
Чом так покірно, так тихо, так прямо ти
Йдеш, куди серце веде,
Йдеш не на розкоші, йдеш, хоч виразно ти
Бачиш там горе бліде?
Чом не навчилась ти ніжностей, хитростей,
Підлостей світських жінок,
Чом ти закинула мову їх, клятви їх,
Пута звичаїв, думок?
Чом ти їм совість і серце поставила
Перед фальшивим лицем:
Хочеш одверто, свобідно те діяти,
Що вони діють тихцем.
5 апреля 1880
Про вірш
Глибока апологія простої селянки-гуцулки, яка повстала проти фарисейства шляхти й духовенства заради гідності та правди.
Історія
Вірш присвячений Тетяні Ребенщуковій — мужній селянці з гуцульського села Космач (Косівщина), яка відкрито підтримала українських радикалів і Михайла Павлика, вимагаючи справедливості для верховинців.
За свою громадську активність і відмову коритися сваволі місцевої влади й війтів Тетяна зазнала шаленого цькування з боку священиків, староства та консервативних односельців, ставши жертвою показового судового процесу.
Форма
Своєрідний дактило-хореїчний віршований розмір із чергуванням довгих і коротких рядків. Біблійний колорит і пафос старозавітного пророцтва увиразнюють праведність героїні.
Як читати
Франко прямо апелює до євангельського сюжету про каменування грішниці книжниками й фарисеями. Старці й судді накинулися на жінку не через її провину, а через те, що її чиста й відкрита правда пече їхні брудні сумління.
Велич простої селянки полягає в тому, що вона не побоялася стати перед суддями з відкритою душею й пішла не на розкішні бенкети, а туди, куди кликало серце й людське горе.
Поезія звеличує моральну вищість жінки з народу над пихатою освіченою елітою, утверджуючи святу правду селянського чину.
Теми: Тетяна Ребенщукова · гуцульська гідність · викриття фарисейства · селянський опір · правда і суд