Тяжко-важко вік свій коротати
У незнання сумерці німім,
І хилитись, і в ярмі стогнати,
До могили простогнати в нім.
Тяжко-важко вік цілий боліти,
А не знати навіть, де болить;
Мучитись у горі, а не вміти
Того горя й крихточку вменшить.
А ще тяжче бачити всю муку,
Знати добре джерело її,
Але не могти подати руку
Тому брату, що так стогне в тьмі.
А ще тяжче гаряче бажати
Волі, правди, братньої любви,
Шарпатись у путах, гризти крати,
А на волю встати не могти.
1878
Глибокий соціально-психологічний роздум про трагедію темного народу, що стогне в ярмі незнання й не здатен усвідомити причин власного рабства.
Поезія належить до циклу «Скорбні пісні» збірки «З вершин і низин», створена під час арешту або життя в Нагуєвичах у 1880 році.
Франко осмислює головну проблему українського села — темряву й неписьменність, через які селяни не розуміли механізмів експлуатації та знедолення.
Твір відображає просвітницьку місію поета, який присвятив життя піднесенню національної та класової свідомості земляків.
Чотиристопний ямб із класичним перехресним римуванням (абаб), строфа вирізняється логічною поступовістю наростання градації від особистого болю до загальнонародного лиха.
Використання народнопоетичного тавтологічного зачину «Тяжко-важко...» надає філософському роздуму фольклорного колориту.
Найбільшою трагедією підневільної людини поет вважає не сам фізичний гніт, а сутінки незнання: стогнати в ярмі все життя й навіть не розуміти, звідки походить це ярмо.
Більше того, ще тяжче тому, хто прозрів і бачить причини страждань, але не має сил чи змоги швидко визволити братів із вікового мороку.
Франко формулює діагноз суспільній хворобі: без освіти, просвіти та розуміння своїх прав народ приречений вічно залишатися сліпим знаряддям у руках гнобителів.
Теми: темрява незнання · ярмо рабства · трагедія просвітителя · соціальне прозріння · доля селянства