«Від того дня вже другий рік пройшов…»
Іван Франко
Від того дня вже другий рік пройшов.
У чистім полі знов лежу я в горі,
Гляджу на небо ясне… Надо мнов
Знов плавле яструб в лазуровім морі.
Обколесив, тепер шибнув стрілов…
Отак і я простір думками порю,
Та темно в нім, навіки мглов густов
Закрила доля мою ясну зорю.
Так темно, зимно! Наче серце стине,
І думка в мізку, мов пилина, гине,
І ворухнуть не можу я рукою,
Коли спімну, що ні одно гаряче
Дівоче серце не зітхне, не сплаче
І не затужить нищечком за мною.
10 мая 1880
Про вірш
Елегійний сонет-спогад через два роки після фатального розминування з коханою: той самий яструб у небі, але надія на жіноче тепло згасла назавжди серед тюремного холоду.
Історія
Створено 10 травня 1880 року в коломийській тюрмі — рівно через два роки після написання сонета «Плив гордо яструб в лазуровім морі…».
За ці два роки Ольга Рошкевич під тиском родини змушена була вийти заміж за Володимира Озаркевича, що стало найтяжчим душевним ударом у житті Франка.
Поезія є парною рефлексією до сонета 1878 року, включеною до циклу «Нічні думи» збірки «З вершин і низин».
Форма
Класичний сонет на п'ятистопний ямб із точним повторенням мотивів і образів першого вірша-диптиху.
Інтонація переходить від спокійного епічного споглядання до глибокого крижаного розпачу й заціпеніння ліричного суб'єкта.
Як читати
Небо і хижий яструб лишилися незмінними, однак внутрішній світ поета зазнав непоправної катастрофи: простір його душі вкрила темна густа імла безнадії.
Згасання надії на зустріч викликає майже фізичне змерзання серця: думка гасне, мов порошинка, а руки відмовляються рухатися від усвідомлення повної самоти.
Найбільш нестерпним болем для Франка стає розуміння, що відтепер жодне гаряче дівоче серце більше не зітхне й не заплаче потай за ним у цілому світі.
Теми: диптих сонетів · втрачене навіки кохання · одруження Ольги Рошкевич · душевне зледеніння · абсолютна самотність