«Ви плакали фальшивими сльозами…»
Іван Франко
Ви плакали фальшивими сльозами
Над моєю недолею, жаліли
Мене, махали жалісно руками,
Та помогти мені не вміли й не хотіли.
«Жаль бідного! З дороги марно збився
І згиб! Ми се згори вже добре знали!
Дурний був, за пусту роботу, бач, вчепився.
І ось куди його фантазії загнали!»
А другі, ще милосердніші, бистро
Здвигаючи плечима, промовляли:
«Ось до чого веде погане товариство,
Сліпая віра в мрії-ідеали!»
Пожалували всі мене, а далі
Пішли – хто на обід, хто в карти грати,
А хто судить запертих в криміналі,
А я лишивсь під тином умирати.
31 мая 1880
Іван Франко – «Вни плакали фальшивими сльозами…»
Вни плакали фальшивими сльозами
Над моєю недолею, жаліли
Мене, махали надо мнов руками,
Но помочи мені не думали й не хтіли.
«Жаль бідака! З дороги марно збився
І згинув, ми то наперед сказали,
Що згине! Дурень, за пусту вчепився
Роботу, й ось де го фантазії загнали!»
А, другі, ще милосердніші, сумно
Покивуючи головами, кажуть:
«Підмовили злі люди, вгнали в трумну
Та й кинули. Ну, вже як ті обв’яжуть
Кого в свої прокляті пута, тому
Не випутатись! Жаль отсього, щирий
Був чоловік, лиш то зблудив, що злому
Товариству так насліпо увірив».
Пожалували всі мене, а далі
Пішли – хто на обід, хто в карти грати,
А хто судить запертих в криміналі, –
А я лишивсь під тином умирати.
31/V
Про вірш
Їдка сатира на фальшиве співчуття ліберальних міщан і філістерів, які обмежуються зітханнями над долею борця й спокійно йдуть обідати.
Історія
Вірш написаний 31 травня 1880 року в коломийській тюрмі перед відправкою Франка етапом до рідного села.
Під час арешту поета багато хто з так званих «доброзичливців» та галицьких лібералів публічно жаліли «нерозважного юнака», однак боялися подати йому руку або надати матеріальну допомогу, засуджуючи його радикальні погляди.
Твір увійшов до циклу «Оси» та до сатиричного розділу збірки «З вершин і низин», викриваючи лицемірство суспільної моралі.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням; жива розмовна інтонація з майстерним відтворенням цинічних діалогів і реплік обивателів.
Фінал побудований на різкому антитетичному контрасті: розмірене сите життя філістерів проти самотнього вмирання поета під тином.
Як читати
Франко створює галерею гротескних типів суспільних «співчувальників», які зверхньо списують трагедію митця на «погане товариство» та «пусті фантазії».
Удавана жалість обивателя виявляється страшнішою за пряму ненависть ката: виконавши ритуал фальшивого зітхання, міщани зі спокійною совістю повертаються до картярства й обідів.
Твір оголює трагічну самотність революційного діяча серед глухої стіни суспільного конформізму, де єдиною правдою залишається його вірність власним ідеалам.
Теми: викриття філістерства · фальшиве милосердя · самотність під тином · сатира на міщанство · доля нонконформіста