«Я буду жити, бо я хочу жити!..»
Іван Франко
Я буду жити, бо я хочу жити!
Не щадячи ні трудів, ані поту,
При ділі, що наш вік бересь вершити,
Найду й свою я тихую роботу.
З орлами я не думаю дружити,
Та я опрусь гниючому болоту;
Щоб через нього й другим шлях мостити –
На те віддам свій труд, свою охоту.
А як часом моя послабне сила,
І серце в груді біль зціпить пекучий,
І людська злість зморозить кров у жилах,
То човник мя перенесе летючий –
Твоя любов підніме мя на крилах,
Аж поки вал не зломиться ревучий.
1880
Про вірш
Життєствердний маніфест незламної волі, готовності перемагати відчай і торувати шлях для прийдешніх поколінь через чорну буденну працю.
Історія
Вірш створений улітку 1880 року після звільнення поета з коломийської тюрми та його примусового повернення пішки під конвоєм до рідних Нагуєвичів. Переживши голод, тривалу гарячку й цькування консервативної преси, Франко зумів віднайти в собі колосальні сили для внутрішнього відродження.
Твір став поетичною декларацією оновленого світогляду Каменяра: від романтичних мрій про легку перемогу він остаточно переходить до філософії щоденної жертовної праці на ниві просвіти й визволення народу.
Форма
Сонетна структура, написана енергійним п'ятистопним ямбом. Вольовий синтаксис із підкресленими анафорами та карбувальним ритмом надає віршу характеру непохитної особистої присяги.
Як читати
Франко свідомо відмовляється від гордовитого ширяння «з орлами», обираючи долю першопрохідця в непролазному болоті галицької провінції. Гатити багно й класти гаті для інших — ось його розуміння найвищого людського покликання.
У другій частині твору автор чесно передбачає майбутні удари долі, втому, людську невдячність і злість, проте протиставляє їм непоборну біологічну й духовну жагу до діяння: «Я буду жити, бо я хочу жити!».
Цей вірш утверджує стоїчний гуманізм Франка, для якого життя є найбільшою цінністю саме тоді, коли воно освячене безкорисливим служінням скривдженим.
Теми: воля до життя · праця для народу · подолання відчаю · незламність духу · громадянське покликання