Якось-то буде!
Іван Франко
З голоду й нужди вмирає мужик,
Крадіж, рабунки, весь край – один крик.
Мати вбиває голодну дитину.
Батько кидає кохану родину,
В Росію, Молдавію тягнуть плачучії
На заробітки отарами люде…
Радьте, розумні! Рятуйте, маючії!
– Якось-то буде! Якось-то буде!
Поле мужицьке в жидівські йде руки,
Школи мужицькі не сіють науки,
Але незгоду й ненависть народну;
Слово правдиве і думку природну
Травлять газети, хорти мов летючії,
Право, сумління потоптані всюди…
Радьте, розумні! Рятуйте, могучії!
– Якось-то буде! Якось-то буде!
1880
Про вірш
Пристрасна громадянська інвектива проти злочинного фаталізму, байдужості еліти та пасивності суспільства перед лицем масового голоду й розорення.
Історія
Вірш написаний у рік страшного голоду й розорення в багатьох повітах Східної Галичини, що спричинило хвилю самогубств, жебрацтва та першу масову хвилю трудової еміграції за океан.
Франка глибоко обурювала бездіяльність галицьких політиків і багатіїв, які замість реальної допомоги вмираючим селянам заспокоювали себе й народ безглуздою приказкою «Якось-то буде!».
Форма
Складна дольникова структура з тридольними стопами (дактиль / амфібрахій). Звучання сповнене болісного ораторського трагізму, що завершується різким саркастичним вигуком-рефреном.
Як читати
Поет змальовує апокаліптичні картини народної трагедії: батьки кидають родини й тягнуться на заробітки, матері збожеволіли від розпачу, земля йде з молотка за безцінь, школи сіють не знання, а покірність.
На всі крики про допомогу багаті й освічені відповідають безтурботним рефреном «Якось-то буде!». Ця фраза викривається як символ ганебного малодушства, рабської покірності та небажання боротися за власне майбутнє.
Франко застерігає, що пасивне очікування призведе до повної катастрофи й перетворення народу на безправних жебраків у власному краї.
Теми: народне лихо і голод · викриття пасивності · фаталізм «якось-то буде» · байдужість інтелігенції · еміграція і розорення