Фейлетон про закордон
Я ніколи не був у Західній Європі. Зате я маю багато друзів і знайомих, яким пощастило цього літа побувати за західним кордоном. Я – людина допитлива. Прочувши про повернення моїх приятелів, я негайно побіг до них:
– Розповідайте, товариші.
І мені розповідали...
1
– Так ви були в Німеччині?
– Був, був!
– Ну, як же там, розповідайте мерщій.
– Так як вам сказати? Надзвичайно.
– А Берлін як?
– О, Берлін! Такі, знаєте, вулиці... На вулицях – цілі юрби берлінців і берлінок. Просто диво.
– Ну, й що ж вони?
– Та нічого... Ходять. А є й такі, що їздять.
– На Унтер-ден-Лінден[3] були?
– Був, як же. Чудово. Надзвичайно весело. Тільки жаль, що цей театр був якраз закритий. Не пускають туди.
– А по театрах взагалі бували?
– Ні, не бував. Ніколи було, треба було вивчати, як розкладається буржуазія. Це не так легко, як ви думаєте. Весь вільний час на це витратив.
– А що вас найбільше вразило в Берліні?
– Найбільше? Чекайте... Ага! Уявіть собі, що всі там говорять німецькою мовою. Йому десять років, а він так по-німецькому й чеше. Далеко нашій Україні.
– Ну, а робітники як?
– Теж, уявіть собі, по-німецькому.
– Ні, я не про те. Я про стан робітництва.
– Стан... Стан нічого собі. Класова свідомість процвітає.
– Ну, а жіноцтво?
– Та як вам сказати? Є й погані, а зустрічаються такі, що – ех! Далеко нашій Укр...
Я встав і подумав: "Цьому йолопові просто бракує спостережливости. З нього обценьками слова не витягнеш".
Попрощався й побіг до другого.
2
– Мишо, розкажи мені про Німеччину.
– О-о, Німеччина!! Стільки цікавого, стільки нового.
– Ну, що ж там цікавого? Говори, говори.
– О-о, культура! В кожному німці стільки культури, що її вистачило б на цілу нашу округу. Комірці, наприклад. Захожу до крамниці. "Покажіть комірець". – "Будь ласка, півтори марки десяток". – "Півтори марки? Не мож-же бути! Дайте чотири десятки. Краватку маєте?" – "Будь ласка, п'ятдесят пфенігів штука". – "П'ятдесят пфенігів?! Та не мож-же бути! Загорніть два десятки. Зубний порошок – скільки? Сім пфенігів? Та не мож-же бути! Тридцять коробок. Пів сотні зубних щіточок".
– Чекай, Мишо. Навіщо тобі пів сотні? Крамничку гадаєш відкрити, чи що?
– Та боже ж мій! Як же не взяти пів сотні, коли щіточка – десять пфенігів! Бритва – марка. Десять штук! Ваза для квітів – марка. Два десятки! Заводні аеропланчики – півтори марки. Такі чудові метелики для краватки – по три пфеніги. Хазяїн загортає тобі велосипедний ліхтар, а в нього такі очі, що здається, коли купиш ще пару бляшаних ящірок, він отдасть тобі власну жінку, відшукає й обставить затишну квартирку, платитиме тобі щомісячну пенсію, а сам безплатно служитиме в тебе за лакея, день і ніч чергуючи біля твоїх дверей. Це тобі не Хацеерка[4]. Купую я одного разу пів десятка чемоданів...
Леонід Чернов — Шлях до слави Леонід Чернов — Лист до Т.Г. Шевченка Леонід Чернов — Другий лист до Т.Г. Шевченка Ще 40 творів → Біографія Леоніда Чернова
– Мишо, я власне хотів про побут різних шарів суспільства ...
– Побут? Будь ласка: новенький шевйотовий[5] костюмчик в Берліні коштує...
– Знаю, знаю. Дуже дешево. Пів сотні?
– Що пів сотні?
– Я питаю: пів сотні костюмчиків купив чи більше?
– Ну, ти вже скажеш таке. Пів десятка тільки й купив.
– Е, шкода. От тут ти вже, брат, дав маху. Колісної мазі ти, напевне, теж не купив? От бачиш. І пугачів не купив? І про грамофон забув? І про цепелін не згадав? Ех ти, тюхтій! Хоч би пів вагона мазі догадався для чобіт привезти.
– Та на чорта мені пів вагона?
– Ну, як же: дешево, майже дурно.
– Це правда: я не подумав. Так митниця, розумієш ти, не пропускає, і половини не пощастило привезти.
– Ах, митниця – а?..
Любі, милі моєму серцеві митники! Якщо ці рядки колись випадково дійдуть до вас, – знайте, що ніколи ще жодне серце не переповнювалось до вас такою теплою вдячністю, як моє.
3
– Здрастуйте, Віро. Що таке? Вчора тільки повернулися з Берліна? Так розказуйте ж, господи!
– Ах, Льоню! Ах, якби ви знали! Ах-ах-ах!
– Ну, що ж там найцікавішого?
– О-о, ціла купа! Уявіть собі: Берлін повернувся до довгих рукавів.
– Що таке?
– Так-так! А двобортні манто застібаються тепер тільки з одного боку. Ранкові манто мають один тип: кокетка, під якою вшито внутрішні складки і яка переходить в рукави реглан. Або звичайне манто з єдиною бантовою складкою ззаду. Вона починається біля хлястика і доходить до низу. Це такий жах!
– Це справді щось неймовірне.
– Ну, ще б пак! Манто осіннього сезону щільно охоплює фігуру.
– Та не може бути!
– Слово чести. Тільки на місці бюста припускається деяка гнучкість лінії. Це поширення біля бюста дуже характерне і для звичайних манто, і для таких, у яких спина вільна над стягнутими стегнами...
– А-я-яй! Як же ви це пережили?
– Це ще дурниці. А от чи чули ви про сукні з шерсти, екрю[6], сіра гестка[7]? Блузка з напуском, оздоблена легкою вишивкою демісек. Рукави від ліктя шифонові. Спідничка деляроз по стегнах зубцями, і від зубців хвилястий низ, тюнік і вставка: квадрати біля талії...
4
Тепер і мені не страшно їхати до Берліна: від своїх друзів я дістав найдокладніші відомості про закордонне життя.
Голими руками мене тепер не візьмеш: по-перше, я прекрасно знаю, що в Берліні говорять німецькою мовою; знаю, що живуть там берлінці й берлінки; що шевйотовий костюм коштує п'ятдесят марок і що блузки носять з напуском, спіднички деляроз із зубцями на стегнах.
Ах, як приємно бути сином молодої, відродженої, допитливої нації, людиною з широченним європейським кругозором!
_________________
("Червоний перець", № 21-22, 1928).
[3] Унтер-ден-Лінден – один із найголовніших і найвідоміших бульварів Берліна.
[4] Хацеерка – розмовна назва Харківського центрального робітничого кооперативу.
[5] Шевйот – дорогий сорт м'якої, легкої, трохи ворсистої шерстяної або напівшерстяної тканини.
[6] Екрю – блідо-сіро-жовтий або світло-сіро-жовто-коричневий колір, колір невідбіленого шовку або льону.
[7] Гестка (діал.) – кокетка; верхня відрізна частина сукні чи блузки, до якої на висоті грудей пришивається нижня частина одягу.