Неможлива зустріч

Леонід Чернов

Звичайно, цього ніколи не буде. Не може бути.

Але коли б це трапилось, я уявляю собі нашу зустріч так.

***

– Добридень! – по-солдафонському гаркне він, браво підкручуючи фельдфебельські вуса. – Я думаю, що в нього фельдфебельські вуса. – Чим можу бути корисний? Я – Ґржезинський, соціал-демократ. Начальник берлінської поліції.

– Я так і думав, – замислено скажу я. – Так і думав.

– А я от не думаю, га-га-га! – зарегоче мій співбесідник. – Я просто забороняю, не думаючи. З-заборонить! Воспретить! Тащить! Не пущать!

– Спосіб не зовсім оригінальний, – скажу я. – Ви, висловлюючись м'яко, стирили його в колишньої російської поліції.

– Наклеп. Ви мене ще не знаєте.

– О, пане, ви напрошуєтесь на комплімент. Я дуже добре вас знаю. У нас вас усі знають.

–Звідки, ха-ха?

– Щодня ми зустрічаємо вас у наших газетах. Наприклад, ось: ""Роте Фане" повідомляє, що поліція посилає своїх озбро­єних провокаторів на пролетарські демонстрації. Це викриття підтверджує навіть буржуазна "Фосіше Цайтунг"".

– Ха-ха, і як це ви догадались, що це мої штучки?

– Тяжко було. Проте догадались.

– Як?

– А ось телеграма: "Заборонено на два тижні комуністичні газети "Роте Фане" і "Фольксехо"".

– І тут догадались?

– Про що саме?

– Що газети ці пристукнув саме я?

– Ну, тут і догадуватись нема чого. Бо далі так і написано: "Навіть серед буржуазних кіл заборона викликала глибоке обу­рення проти соціал-поліцая Ґржезинського".

– Да-с, – задоволено засяє "соціал-демократ". – Це, мож­на сказать, мого власного винаходу номерок; що два тижні я за­бороняю "Роте Фане" на два тижні. Як вам подобається?

– Мені подобається інше.

– Що саме?

– Мені подобається "Штурм".

– Який штурм? — нахмуриться він.

– Отой саме "Штурм", що ви самі викликали його до життя.

– Наклеп. Я ворог їхніх штурмів. Ніяких штурмів я не викликав.

– Даремно гадаєте: замість забороненої вами "Роте Фане" виходить "Роте Штурм Фане". Отже, ви викликали до життя "Штурм". Але цього мало: за "Штурмом" приходить "Дранґ". "Штурм унд Дранґ" – ось гасло сьогоднішньої робітничої Німеччини.

– Хто ви такий? – зіскочить з місця Ґржезинський. – Чого ви прийшли?

Леонід Чернов — Хатні ліки Леонід Чернов — Лист до Т.Г. Шевченка Леонід Чернов — "Оргвисновки" Ще 40 творів → Біографія Леоніда Чернова

– Я прийшов подякувати вам.

– Будь ласка, – знову засяє він. – За віщо?

– Як за віщо? За те, що ви – найкращий вихователь відста­лих і засліплених соціал-демократичних робітників.

– О, так. Незабаром я готую навіть лекцію: "Гумова палиця і її застосування до..."

– К чорту лекції. Не місце лекціям там, де починається "Штурм унд Дранґ". Ви пам'ятаєте: недавно в цирку Буша зі­бралися на мітинг безробітні?

– Пам'ятаю. А поліція їх – гумовими па...

– Так, пане: гумовими палицями. Тоді виступив представник Всенімецького комітету безробітних. І під час його промови до столу президії підійшов старий робітник. Він жбурнув долі свій партійний квиток і крикнув: "Двадцять п'ять років я був соціал-демократом і ось я розриваю свій партійний квиток. Ось він!" Так от, коли ви думаєте, що такі робітники – одиниці, ви дуже помиля­єтесь, пане. їх сотні, тисячі, десятки тисяч. Сьогодні вони, прозрі­ваючи, шматують свої партквитки, організують штурм і співають:

Нині Німеччина – бульба барвиста,

Владу забрали буржуї, фашисти,

Править банкір-товстопуз.

Ми загартовані вщент боротьбою...

Лави робочі! Вставайте до бою

За Німецький Радянський Союз...[1]

А завтра вони почнуть провадити свою програму в життя.

***

На цім місці я вийду: я сказав усе. Але він дожене мене в коридорі:

– Ви мені там за щось дякували. Я, вибачте, не дуже зрозумів, але... Ви забули, що я заборонив іще й робітничу спартакіаду. Я заборонив День безробіття – п'ятнадцяте липня...

– Я знаю, – відповім я. – Про це вам також згадають неза­баром.

("Червоний перець", № 10-11, 1931 р.)

[1] Цитата з вірша Чернова "Веддінґ червоний іде", що є варіацією на знамениту пісню німецького робітничого руху "Червоний Веддінґ" (нім. Der rote Wedding; Веддінґ – пролетарський район Берліна).

Про вірш

Гостросатиричний діалог-антитеза радянського письменника з берлінським поліцай-президентом Альбертом Ґржезинським, сповнений сарказму щодо соціал-демократичного реформізму та пафосу неминучого революційного штурму.

Історія

Фейлетон написано під враженням подій «Кривавого травня» (Blutmai) 1929 року в Берліні, коли соціал-демократичне керівництво прусської поліції на чолі з Альбертом Ґржезинським жорстоко придушило першотравневі демонстрації робітників і заборонило комуністичну пресу, насамперед газету «Die Rote Fahne» («Червоний прапор»).

Для літературного контексту кінця 1920-х років характерна пильна увага радянських урбаністів і футуристів (до кола яких тягнів і Чернов) до життя Веймарської республіки як арени вирішальної класової битви; цей твір маркує ідеологічну позицію автора в протистоянні Комінтерну та соціал-демократії.

Леонід Чернов звертається до форми уявної бесіди («imaginative dialogue»), аби безпосередньо зіштовхнути два світогляди й деконструювати образ «демократичного» чиновника засобами соціального гротеску.

Форма

Сатирична діалогічна мініатюра (уявне інтерв'ю), де чергування коротких колючих реплік, онімічених каламбурів та цитування преси створює відчуття динамічної журналістської дуелі.

Як читати

Центральний образ поліцай-президента Ґржезинського вибудовано за допомогою прийому викривальної гротескної автохарактеристики: він пишається фельдфебельськими замашками і запозиченим у царської охранки принципом «тащить и не пущать», демонструючи зрощення авторитарної поліцейщини із псевдодемократичним фасадом.

Кульмінація діалогу розгортається довкола літературної та політичної гри слів: заборонена владою газета «Роте Фане» відроджується як «Роте Штурм Фане», що провокує ремінісценцію до естетичного феномену німецького романтизму «Буря і натиск» («Sturm und Drang»). Чернов майстерно перекодовує класичну культурну формулу в заклик до соціального повстання, де поліцейський терор лише прискорює революційну реакцію мас.

Теми: політична сатира · Веймарська республіка · Берлін · цензура та свобода слова · революційний пафос · ідеологічне протистояння

Усі поети