Розтерзаний автомобіль

Леонід Чернов

– Як хороші шляхи й автомобілізація є запорука соціалізму, то й рішили ми при нашій установі організувати осередок Автодору.

Найперше – замовити бланки, печатку й конверти.

Замовили. Далі – намалювали плаката. Чудесний, незрівнянний вийшов плакат. Стиль – футуристичний. По-простому кажучи, такий, що жодної літери не прочитаєш.

Приліпив Вася плаката, поставив стіл, розклав на столі бланки.

– Можна вважати, – каже, – що працю налагоджено. Працюємо на всі сто. Аж шкварчить.

Минув тиждень. Минуло два.

– Васю, – кажу, – щось негаразд у нас з Автодором.

– А що таке? – питає Вася. – В чім річ? Плакатик висить, стіл стоїть, бланки лежать. Чого тобі ще треба?

– Наслідків начебто не видно, – соромливо й тихо кажу я.

– Наслідків? Яких же тобі таких ще наслідків треба?

– Та шляхи, – кажу, – як і раніш, погані, а щодо автомобілів, так ще гірше: нюхаєш тільки таксівський бензин – та й годі.

– Конкретно! – кричить Вася.

– Конкретно, – кажу, – треба нашій ячейці купити старий автомобіль та відремонтувати його. Буде практика для хлопців.

Вася вхопив мене за комір. Думав, битиме. І що ж ви думаєте: цілує!!! Обнімає й цілує.

Коротко кажучи, купили ми старий автомобіль. Барахлишко парадошне. Відремонтували. Потіли. Фарбували. Вийшла така машина, що й наркомові не сором на неї сісти.

І зверніть увагу: раніше – так на засідання нашого Автодору калачем нікого не заманиш, а тепер виходить вся ячейка в повному складі, і навіть Яша-кур'єр, засунувши пів пальця в ніс, пхається в автомобіль на тій підставі, що він – активний автодорівець і мало не він сам увесь Автодор видумав.

– Ну, хто ж буде їздити? – гукає Вася.

– Я!

Такий галас підняли, що на вулиці подумали, що тут місцком письменників і бездомні письменники прийшли вимагати кімнат.

За пів години пересварилися, як чорти. Один кричить:

– Я карбюратор паяв!!

Другий:

– Я шини заклеював!!

Третій:

– Я кузов лагодив!!!

Виходить, кожний уклав працю. А раз так — кожний має право проїхатись.

– Чорт з вами! – кричить Вася. – Сідайте.

Ну, ви ж самі розумієте: тридцять чотири чоловіки. Пирхнув мотор – і став. Не везе. Формений страйк. І не забудьте: хай би буржуї сіли, а то ж самий чистокровний пролетаріат понасідав – і не везе! Саботаж!

Леонід Чернов — П'ять років Леонід Чернов — Фейлетон про телефон Леонід Чернов — Станція Знам'янка (збірка) Ще 40 творів → Біографія Леоніда Чернова

Поставили машину в гараж.

– Розходьтеся! – кричить Вася. – Лавочка закривається. Завтра складемо чергу, тоді й їздитимемо.

Склали.

Прочитав її Вася перед автодорівцями. Читав, треба віддати йому справедливість, з натхненням, запалом і сльозами. Вроді як Сосюра поему свою читає.

– Прочитав – знову галас.

– Чому, – кричить один, – я в другій черзі? Я обидва передні колеса ремонтував!

– А я в третій черзі! Я задні колеса ладнав. Коли так – знімай задні колеса! Спробуй тоді поїхати!! Їхатимеш з такою швидкістю, з якою будується в Харкові будинок письменників.

Ну, що ти його вдієш?

Знову поставили машину до гаража.

Вася шепоче:

– Нікому не кажіть: я склав нову чергу і кожного сам викликатиму. Щоб інші не знали.

Назавтра викликали чотирьох чоловік. Пішли до гаража. Заводити мотор – нема магнето, карбюратора, одного переднього й одного заднього колеса.

– Де магнето? – кричить Вася. – Де переднє колесо? Де, нарешті, хоча б заднє?

– Я взяв, – каже один автодорівець, – карбюратор, він – магнето, він – переднє, а отой-о – заднє.

– Як ви посміли?

– Так і посміли. Лагодить. Колеса попсувалися, карбюратор дає перебої, магнето не запалює.

– Коли ж ви їх полагодите? – питається Вася.

– А тоді, – кажуть, – коли наша черга їздити підійде.

Ну, і що ж ви думаєте?

Стоїть наш автомобіль. Як скеля. Тільки підуть заводити – то керма нема, то циліндрів, то шини, то цілого кузова. Лагодять хлопці...

Ну що ж? Та й продали автомобіль.

Знову почали працювати по-старому: вивісив Вася плакатика, поставив стіл, порозкладав бланки – і попахкує біля столу папіросочкою. Праця йде вовсю. На всі сто. Аж шкварчить.

– Так спокійніше, – каже Вася.

І правда, спокійніше. Тільки от не знаю, як зі шляхами. Не кращають, чортові душі! Як були брудні й непролазні, так і стоять. І чого воно так – сам не розумію.

("Червоний перець", № 1, 1929 р.)

Про вірш

Уїдлива сатирична новела-фейлетон, що викриває радянський кампанійський ентузіазм, формалізм та бюрократичну пародію на технічний прогрес. Пафос твору коливається між гірким сарказмом щодо профанації модернізації та динамічним життєствердним гумором двадцятих років.

Історія

Твір постав наприкінці 1920-х років у добу форсованої радянської індустріалізації, коли влада масово ініціювала створення добровільних товариств на кшталт «Автодору» (Товариство сприяння розвитку автомобілізму та ліпших доріг). Леонід Чернов (Малошийченко), як активний учасник літературного життя Харкова та постійний автор часопису «Червоний перець», гостро відчував колосальну прірву між декларативними гаслами радянської пропаганди та реальною побутовою розрухою й безгосподарністю.

Для творчості Чернова — мандрівника, футуриста й авантюриста — тема техніки й швидкості була органічною та наскрізною. Проте, повернувшись із тривалих океанських подорожей до підрадянського Харкова, він на власні очі спостерігав комедійні спроби «насадити соціалізм» суто канцелярійними методами: створенням осередків, малюванням незрозумілих агітплакатів та імітацією діяльності.

Новела органічно вписується в цикл малої гумористично-сатиричної прози письменника, поруч із його збірками «Сонце під веслами» та фейлетонами кінця 1920-х років, де урбаністичний ентузіазм проходить випробування провінційною радянською дійсністю.

Форма

Твір написано ритмізованою оповідною прозою у форматі усної оповіді (сказу), насиченої колоквіалізмами, канцеляризмами та живими побутовими репліками. Архітектоніка побудована на стрімкому діалогічному обміні, градації комічного напруження й пуантованій розв'язці.

Динамічний темпоритм формується за рахунок парцеляції речень, уривчастих дієслівних конструкцій («Потіли. Фарбували»), вигуків та анекдотичного монтажу епізодів, характерного для літературно-естрадного фейлетону доби Розстріляного відродження.

Як читати

Центральним об'єктом сатири є симуляція державотворення через канцелярський фетишизм. Створення осередку «Автодору» починається не з дорожніх робіт, а з замовлення бланків, печатки й конвертів; наявність столу та плаката сприймається Васею як завершена «праця на всі сто». Автомобіль виступає не просто транспортним засобом, а потужним іронічним символом модерності, який у радянських координатах трансформується у «розтерзане барахлишко», здатне функціонувати лише на голому ентузіазмі й латках.

Чернов тонко висміює вульгаризований авангард: футуристичний плакат, де «жодної літери не прочитаєш», символізує відчуженість нової культури від реальних потреб мас. Коли ж металічна мрія нарешті оживає зусиллями колективу, сакралізований «пафос праці» моментально розбивається об дрібновласницький егоїзм та анархічну гризню за привілей проїхатися, що карикатурно уподібнюється до сварок у тогочасному письменницькому місцевкомі.

Філософський підтекст твору лежить у площині деконструкції радянського технічного міфу: модернізаційне гасло «Автодор — запорука соціалізму» зводиться до кумедного хаосу, безглуздого змагання марнославств і механічної імітації прогресу без зміни людської природи.

Теми: сатира на радянську бюрократію · автомобілізація та індустріалізація · пародія на кампанійщину · побут 1920-х років · імітація модернізації

Усі поети