Смерть людини
Леонід Чернов
Бурхливою, рипучою, гуркотливою столичною вулицею бігла, підстрибуючи, людина з портфелем.
Людина встромила гострокутне обличчя з нервовою чорною борідкою у "Вечірнє радіо", і тільки коли над самим вухом оглушливо дирчав трамвай або кувікав автобус, людина відривалась од газети і, немов удав, поводила чорною голівкою на довгій шиї.
Відстрибнувши від трамвая або автобуса, людина з портфелем знову поринала в газету.
РОЗТРАТА. ВЧОРА ЗААРЕШТОВАНО КАСИРА САЧКА, ЯКИЙ...
"От ідіот! – думала людина. – Розтратив... Напевне, з бабами зв'язався. Ну і що ж гарного наробив? Сидітиме років п'ять у бупрі. Ні, брат, я не такий. Чорта з два розтрачу! Дзуськи! Я – чесний. Я все розраховую, а щодо казенних грошей ого-го! А от свої – збиратиму копієчку до копієчки. Назбираю тищонку..."
НОВИЙ БУДИНОК. ЗАКІНЧИЛИ БУДУВАТИ НОВИЙ БУДИНОК РАДТОРГСЛУЖБОВЦІВ, ЩО КОШТУЄ...
"Назбираю тищонку – і квартирку собі куплю. Гарненьку таку, з голубенькими розводами... Одружуся".
ПРОДАЄТЬСЯ НОВА ШАФА.
"Да-с... Обставлю квартирку – як картиночку. В опочивальні отак ліворуч стоятиме столик, отак трюмо, а отак – комод, а на ньому скатертина з синіми півниками".
ЗРАЗКОВИЙ ДИТЯЧИЙ БУДИНОК. СЬОГОДНІ ВІДКРИВСЯ НОВИЙ ДИТЯЧИЙ САДОК, В ЯКОМУ ПРАЦЮВАТИМУТЬ НАЙКРАЩІ...
"Гм... Дитинка народиться. Мале таке, рожеве..."
– Куві-куві! – перебив його думки автобус – і він ледве встиг одстрибнути вбік.
КРИВАВИЙ ЗЛОЧИН. ВЧОРА ВВЕЧЕРІ ГР-Н КОВІНЬКО, РОЗПАЛЕНИЙ ВІД РЕВНОЩІВ, УБИВ СВОЮ ДРУЖ...
"Ну, це дзуськи! Мене цим не візьмеш. Моя дружина мені не зраджуватиме, і я її не ревнуватиму".
СЬОГОДНІ О ШОСТІЙ ГОДИНІ ЗАГАЛЬНІ ЗБОРИ... ПОРЯДОК ДЕННИЙ...
"Ну, що ж? Примиримось. І з позикою індустріалізації примиримось, і з доповідями про міжнародне становище. "Раз нужно – так надо". Ради затишного кубелечка можна і цьому підкоритися. Да-да... Діточки підуть. Будемо ми з жіночкою вже старенькі. А діточки нас годуватимуть. Я сидітиму в такому розкішному льонг'шезі – щасливий від свідомости, що спокійно прожив своє життя. Буде мені вже років сімдесят..."
СМЕРТЬ ПІД АВТОМОБІЛЕМ. ВЧОРА ВВЕЧЕРІ НА РОЗІ...
"Ну, мене, брат, не переїдеш. Я не такий. Я – обережний. Я помиратиму оточений коханими дітьми й онуками, щасливий, спокійний, радісний..."
– Куві-куві! – з-за рогу виринув автобус, вдарив людину з портфелем у бік, людина впала, і переднє товстелезне колесо байдуже прокотилося по плохенькому тілу. На тому місці, де щойно гордовито крокував щасливий майбутній муж, батько, дід, – на тому місці ніяково чорніла дивна суміш з потрощених кісток, м'язів і церобкоопівського костюма.
***
Жаль.
Жаль шофера. Бо хоч і злочинець цей шофер, а об'єктивно зробив непогане діло. Удушив клопа.
("Червоний перець", № 15, 1929р.)
Про вірш
Експресіоністичний сатиричний етюд про духовну загибель міщанина-обивателя, чия пристосуванська свідомість і дрібнобуржуазні мрії про «затишне кубелечко» колапсують посеред нещадного темпу урбаністичного мегаполіса.
Історія
Кінець 1920-х років в Україні (зокрема в тодішній столиці — Харкові) позначився наступом на НЕП, форсованою індустріалізацією та різким витісненням міщанського укладу життя на користь колективістського побуту. Чернов, як колишній адепт авангарду й мандрівник світовими портами, гостро відчував пульс модерного міста, але водночас пильно фіксував живучість «філістера» — дрібного чиновника чи службовця, який намагався мімікрувати під новий соціалістичний лад заради накопичення приватного капіталу.
Твір органічно входить до масиву урбаністичної новелістики доби «Розстріляного відродження» (суголосно з творами Валер'яна Підмогильного, Миколи Хвильового та Олекси Слісаренка), де образ людини з портфелем є концентрованим символом безпринципного радслужбовця, внутрішній світ якого застряг у затишку міщанської спальні з комодами й синіми півниками.
Форма
За формою це ритмізована динамічна проза (експресіоністичний міський етюд), збудована за принципом поліфонічного кіномонтажу. Автор застосовує паралелізм двох звукових і змістових пластів: агресивні заголовки газети «Вечірнє радіо» (виділені графічно капітеллю) чергуються з потаємним внутрішнім монологом героя.
Ритм прози напрочуд напружений, пунктирний, насичений урбаністичною звуковою ономатопеєю («дирчав», «кувікав», «куві-куві»), що моделює нервову хода персонажа крізь залізний рух трамваїв і автомобілів столиці.
Як читати
Парадокс твору закладено вже в назві: «смерть людини» тут розгортається насамперед не як фізичний фінал (який лише провіщається рухом під колеса міського транспорту), а як констатація повної духовної деградації та відсутності особистості. Персонаж не має власного імені — це лише «людина з портфелем» із шаржованою зміїною анатомією («немов удав, поводила чорною голівкою на довгій шиї»). Його свідомість живиться чужими злочинами, катастрофами та казенними директивами, які він миттєво переплавляє у власну програму виживання.
Апофеозом філософії цього конформіста є готовність стерпіти будь-яке насильство й пропаганду («І з позикою індустріалізації примиримось... "Раз нужно – так надо"») заради ілюзорного ідеалу спокою — шезлонга («льонг'шеза») та ситої старості. Затишний інтер'єр із «голубенькими розводами» виявляється гробовим саркофагом духу. Урбаністичний вир із гуркотливими трамваями виступає метафорою нещадного Молоха історії, під чиїми колесами гине безхребетний обиватель, який мріяв перехитрити трагедію доби.
Теми: міщанство та конформізм · урбаністичний пейзаж · духовне зубожіння · епоха НЕПу та індустріалізації · людина і натовп