Чи бачив хто слов'янську дівчину...
Михайло Петренко
Чи бачив хто слов'янську дівчину?
Чи чув коли, як річ вона веде,
Жартуючи в веселую годину?
Або тоді, як сонечко зайде
І темрява почне томити очі,
Чи лучилось чувать пісні дівочі
І дослухатись, як вони,
Так дуже, дуже жалібні,
Чарують Слов'янськ ввесь од краю і до краю,
Широко ллються там по горах, по садках,
А потім високо у небі затихають,
Чудесні, гарнії пісні. В яких містах
Я не бував! Од моря і до моря,
Блукаючи, пройшов я світ.
Чого не бачив я? А більше горя...
Зате ж лучалось скільки літ
На стороні чувають пісні чужії,
У горах, на морі і ніччю в тихім сні!
Бувало — і від них серденько дуже ниє;
Та все не те, що слов'янські пісні! —
Пісні козацькії і думки дідівськії!
Не раз чував я вас на березі Дніпра;
Тоді співали вас дівчата молодії...
Давним-давно минулась та пора;
Но ви урізались так глибоко у серце,
Що здумаю про вас — і вернуться, як вперше,
Ті радості святі, які давно вплили,
В яких кохатися злі люди не дали...
Коли ж почути вас лучиться,
То так душа моя від смути розболиться
І горечком наллється через край.
Що всерці радості тоді хоч не питай.
Кому не милі пісні на Вкраїні?
Далеко небо од землі;
А дальше — ті козацькії пісні
Пісень слов'янської дівчини!
Про вірш
Патріотично-ностальгійна елегія, де звеличення краси слов'янської пісні та дівочого співу поєднується з історичною пам'яттю про козацьку минувшину та тугою мандрівника за рідним краєм.
Історія
Вірш безпосередньо пов'язаний із рідним для поета містом Слов'янськом (нині Донецька область), де минули його дитинство та юність. Твір виник у добу активного збирання й осмислення фольклору романтиками Харківського кола (І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров), які бачили в народній пісні священний скарб національного духу.
У цьому тексті Петренко поєднує локальний слобожанський патріотизм із загальноукраїнським козацьким міфом. Спогад про спів дівчат над Дніпром і в рідному Слов'янську стає духовним опертям для мандрівного поета-блукальця, що пройшов чужі світи й повернувся думкою до джерел.
Форма
Твір написано різностопним ямбом (із домінуванням 4-, 5- та 6-стопних рядків), що створює широку оповідну інтонацію, яка плавно перетікає від задушевного запитання до урочистого одичного уславлення пісні.
Строфіка астрофічна; римування мішане (перехресне, суміжне та охопне) з майстерним чергуванням чоловічих і жіночих закінчень. Ритмомелодика насичена риторичними окликами, анафорами та звертаннями, характерними для романтичної думки.
Як читати
Поезія вибудувана на просторовому й аксіологічному протиставленні: безмежні мандри світом «од моря і до моря» виявляються марними й чужими перед сакральною чарівністю батьківщини. Чужі краї несуть лише горе й душевний холод, тоді як слов'янські пісні мають магічну силу зцілення та повернення втраченої цілісності духу.
Образ дівочого співу сакралізується і просторово розширюється: пісня охоплює ціле місто («Чарують Слов'янськ ввесь од краю і до краю»), летить по садах і горах та здіймається до небес. У такий спосіб локальний краєвид набуває ідилічно-міфологічного статусу, де гармонія природи, дівочої краси та пісенного слова нероздільні.
Звернення до «козацьких пісень і думок дідівських» переводить інтимний мотив у площину національної пам'яті. Дніпро, дівчата-співачки та історична козацька слава зливаються у нерозривний образ втраченого золотого віку («Ті радості святі, які давно вплили»), до якого душа поета прагне крізь біль і життєву смуту.
Теми: культ народної пісні · любов до рідного краю · Слов'янськ і Слобожанщина · козацька пам'ять · мандри й ностальгія