Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через ту бандуру1
Бандуристом став.
А все через очi…
Коли б я їх мав,
За тi карі очi,
Душу я б вiддав.
Марусенько, люба,2
Пожалiй мене, —
Вiзьми моє серце,
Дай менi своє.
Маруся не чує,
Серця не дає,
З іншими жартує —
Жалю завдає.
Де Крим за горами,
Де сонечко сяє,
Там моя голубка
З жалю завмирає.
Взяв би я бандуру
Та й заграв, що знав.
Через тiї очi
Бандуристом став.
Класичний зразок елегійного романсу про недосяжне кохання, де музичний інструмент стає дзеркалом зраненого серця й туги за коханою на чужині.
Поезія належить до зрілого періоду лірики Михайла Петренка 1840-х років і розвиває провідні мотиви його творчості: тугу за ідеалом, нерозділене почуття та фатальну неможливість щастя. Вперше мотиви вірша з'явилися в харківських романтичних публікаціях поета, згодом зазнавши численних редакційних і фольклорних нашарувань.
Твір здобув всенародну популярність саме як вокальний твір: покладений на музику багатьма композиторами, він став однією з найулюбленіших українських пісень. Фольклоризований варіант органічно вписався в репертуар кобзарів, лірників та академічних виконавців XIX–XX століть, через що первісний авторський текст Петренка тривалий час функціонував паралельно з народними варіаціями.
Вірш написано переважно тристопним хореєм із чергуванням жіночих та чоловічих клаузул, що надає текстові виняткової гнучкості, граційності та природної наспівності. Римування переважно перехресне або паралельне в катренах, подекуди з неточними асонансними співзвуччями ('мене – своє'), притаманними народнопісенному віршуванню.
Композиція твору має обрамлення (кільцеву будову): початковий мотив гри на бандурі через фатальні очі повторюється наприкінці, створюючи враження замкненого кола почуттів і безвиході, з якої немає іншого порятунку, окрім виливання жалю в пісню.
Бандура в поезії — це не просто традиційний козацький атрибут, а сакралізований романтичний медіум між душею поета та світом. Вона перетворюється на альтер-его закоханого, на єдиний голос, здатний висловити невимовне страждання. Мотив 'через тії очі бандуристом став' поєднує фольклорний культ 'карих очей' як фатального чаклунського магнетизму з романтичною концепцією митця, чий творчий дар народжується виключно з болю й сердечної рани.
Образ Марусі, що жартує з іншими, вводить драматичну напругу нерозділеного кохання, яка географічно розширюється просторовою антитезою: 'Де Крим за горами, де сонечко сяє, / Там моя голубка з жалю завмирає'. Цей образ далекої кримської сторони вносить ноту невільницьких плачів та романтичної туги за втраченим раєм любові, де образ голубки символізує вірність, страждання й відчуженість у чужому краї.
Теми: нерозділене кохання · пісня і бандура · доля митця · розлука й чужина · туга за коханою