Рай цілий радості і пекло мук...
Михайло Петренко
Рай цілий радості і пекло мук
Пісні слов'янські, голос з того світа,
Невідомий од серця і для серця гук,
Душа дівоча без привіта!
Коли б хто був в силах
Пекельні муки, радість рая
В душі своїй зараз спізнать
На світі сім не замирая,
То і тоді на серці у того
Все б менше горя, радості лягло,
Ніж од пісень слов'янської дівчини.
Я розболівся ввесь від муки, від кручини,
Від радості й не знаю од чого,
Почувши вас, пісні святії!
Я знаю, в пору ту вже сонечко лягло
Спочинути за гори крейдянії,
І затихало все у полі, у садках,
І смироно ніч лягала по долині,
Мов очі ті слов'янської дівчини...
А тут і ви, мов з неба де взялись,
Уперш заплакали, а далі затужили,
Вздихнули на горах, в дібровонці занили,
А потім вдалині музикой залились!
Так як безумна та в ночную пору,
Розкинувши волосся по плечах,
Біжить, летить з гори на гору,
Тоска в душі, а сльози на очах;
То плаче на одній, то на другій сміється,
А потім так затуже, так заллється,
Неначе хочеться, бач, їй,
Щоб все тужило з нею вмісті,
Що є на небі, на землі!
Мов громом вдарений, як я стояв на місці,
І слухав вас, і не розстався б з вами,
І як безумний горював...
О, ні, замучений до сліз піснями,
Я радість горем запивав.
Не зуздрів я, як ніч пройшла вже до півночі,
Як місяць молодий, вже вибившись із мочі,
Схиливши голову, на горах засипав,
А тільки чув, як голос пісні затихав
Помалу-малу по долині,
І з горем я тоді сказав:
Простіть, пісні слов'янської дівчини!
Про вірш
Емоційно напружена ода-елегія, що оспівує магічну, амбівалентну силу української народної пісні, здатної пробуджувати в душі одночасно райський захват і пекельні страждання.
Історія
Поезія опублікована в альманасі «Сніп» (1841) і становить один із найяскравіших маніфестів естетики романтизму щодо природи фольклорної творчості. Для харківських романтиків (І. Срезневського, А. Метлинського, М. Костомарова) слов'янська пісенність розглядалася як живе джерело народної душі та сакральний містичний спадок.
Петренко виходить за межі етнографічного замилування: пісня слов'янської дівчини для нього — це автономна демонічно-сакральна стихія, потрясіння від якої межує з естетичним шоком та катарсисом, перегукуючись із поглядами європейських романтиків на ірраціональну природу музики.
Форма
Твір написано різностопним ямбом (від 3-х до 6-ти стоп), який гнучко слідує за психологічними перепадами почуттів — від повільного медитативного споглядання до екстатичного крещендо.
Строфіка астрофічна (вільний вірш доби романтизму), із перехресним та кільцевим римуванням. Ритмічна амплітуда візуалізує неконтрольованість душевних збурень, викликаних мелодією.
Як читати
В основі твору лежить естетична антитеза «раю» і «пекла»: пісня постає ірраціональним «гуком з того світа», який скасовує звичний людський вимір почуттів. Автор стверджує, що концентрат емоцій у пісні перевершує будь-який досвід земного страждання чи радості, викликаючи у слухача майже фізичну недугу («я розболівся ввесь від муки, від кручини»).
Прикметним є розгортання просторово-пейзажного коду: спокій природи («сонечко лягло спочинути за гори крейдянії», «смироно ніч лягала по долині») раптово розривається дикою, екстатичною стихією пісні, яка персоніфікується в образі безумної жінки, що метається з гори на гору з розпущеним волоссям. Ця вакхічна експресія втілює несамовитий дух народної скорботи.
Фінальне прощання з піснею звучить як виснажене визнання власного безсилля перед її надприродною міццю: слухач, «замучений до сліз піснями», переживає солодке спустошення й благоговіння перед голосом дівчини, що повільно розчиняється в нічній долині.
Теми: магія народної пісні · екзистенційний катарсис · єдність радості й страждання · слов'янський фольклорний космос · романтичне потрясіння