Слов'янськ
Михайло Петренко
Ось-ось Слов'янськ! Моя родина!
Забилось серденько в грудях,
Пригнулись до землі коліна,
А очі плавають в сльозах!
Слов'янськ, Слов'янськ! Як гарно ти
По річці Тору, по рівнині
Розкинув пишнії садки,
Квіти пахучі по долині
І так красуєшся собі!
Твої дівки цвітуть так мило,
Їх чорні брови, їх пісні —
По Україні перве диво
І перша слава для річей.
Нігде нема таких очей,
Які слов'янки мають очі:
І рання зірка на востоці
Навряд бува ясніша їх!
Ох! хто із хлопців молодих,
Який хоч раз на вас поглянув,
Покойно нічку досипав,
По вас горюючи, не в'янув,
Не плакав нишком, не вздихав.
Ви всі на диво білолиці;
Як подивлюся я на вас,
Ви настоящі чарівниці;
І всякий раз, і всякий раз,
Коли слов'янка що промове,
Так і почуєтья тобі,
Неначе вечором в діброві
Воркує горлиця собі;
А як вечірньою порою
В садочку пісню заведе, —
Так до сліз нехотя і доведе,
І серце підорве жуброю.
Про вірш
Емоційне лірико-ностальгійне зізнання в любові до рідного міста, сповнене захвату красою слобожанського краєвиду та чарівністю місцевих дівчат.
Історія
Вірш належить до раннього періоду творчості Михайла Петренка, представника харківської школи романтиків (гурток харківських романтиків 1830–1840-х років). Уродженець Слов'янська, поет зберіг глибокий душевний зв'язок із малою батьківщиною в часи навчання в Харківському університеті та пізнішої чиновницької служби, що вилилося в низку щемливих елегій і романсів.
Твір органічно входить до циклу поезій про рідний край, де образ містечка над річкою Тор (Казенний Торець) постає осередком душевної рівноваги, протиставленим холодному й відчуженому простору чужини, що характерно для романтичного світовідчуття першої половини XIX століття.
Форма
Твір написано чотиристопним ямбом із чергуванням жіночих та чоловічих закінчень, що надає ритму пісенної легкості та природності розмовної інтонації.
Строфіка астрофічна з вільним поєднанням перехресного (abab) та суміжного (aabb) римування; мелодика насичена романтичною риторикою — окличними конструкціями, повторами та поетичними звертаннями.
Як читати
Центральним є мотив повернення блудного сина до топосу ідилічної Батьківщини, маркований тілесною та емоційною реакцією оповідача («пригнулись до землі коліна, а очі плавають в сльозах»). Слов'янськ постає в ореолі живого природного раю, де переплітаються образи річки, садів і пахучих квітів.
Кульмінаційна частина трансформує пейзажний захват у гімн жіночій вроді слов'янок — «настоящих чарівниць». Порівняння жіночого голосу з воркуванням горлиці в діброві апелює до фольклорного коду української лірики, де пісня водночас чарує і пробуджує солодку елегійну журбу.
Теми: мала батьківщина · романтична елегія · краса слобожанки · ностальгія · фольклорні мотиви