«Безмежно журнії оселі…»
Микола Хвильовий
Безмежно журнії оселі,
Ваш пильний погляд на красу
У пісні навіть і веселій
Ранений сховує лосунь.
Яка то скорбна далечінь,
Коли у присмерки під тином
Натхненні діви й парубки
Село колишуть, ніби в казці,
Своїм ой-оканням лунким!
Жевріють спогади… про що?
Ох, повідь барв, не потопи
Жагучий потяг в безнадійя —
Степи! Степи!
Від вас, степи, я!.
Про вірш
Глибока скорботна елегія над бідними українськими сільськими оселями під солом'яними стріхами, чиє вечірнє багатоголосе співуче ойкання під тинами приховує віковий біль злиднів і безнадії. Поет відчуває нерозривний, болісний зв'язок свого серця з безкраїми українськими степами.
Історія
Вірш належить до ранньої медитативної лірики Хвильового (збірка «Молодість»), навіяної подорожами рідною Слобожанщиною. Поет виріс в українській провінції (народився у Тростянці), до глибини душі знав народну пісню та вікове горе підневільного селянства.
Попри революційні потрясіння, українське село продовжувало жити у злиднях під солом'яними стріхами, де навіть найвеселіша дівоча пісня несла в собі відтінок глибокого історичного жалю та скорботи.
Форма
Написано чотиристопним амфібрахієм і ямбом із чергуванням вільних і перехресних рим. Плинна, елегійна ритміка наслідує протягле народне зітхання або тужливий спів.
Емоційно насичена метафорика: «ранені оселі», «лосунь краси», натхненне «ой-окання лунке під тином», що колише село, ніби в дивній казці, та крик душі до степів.
Як читати
Оселі постають як одухотворені істоти, що несуть на собі печать вікового смутку. Навіть у веселих мелодіях поет розпізнає прихований стогін і рану народної душі, що століттями страждала від кривди й безправ'я.
Картина вечірнього села, де парубки й дівчата колишуть простір своїм лунким співучим ойканням, сповнена щемкої поетичності. Село занурюється у казку спогадів, намагаючись бодай піснею сховатися від важкої повсякденної дійсності.
Фінальний вигук ліричного «я» («Степи! Степи! Від вас, степи, я!..») свідчить про кровний, нерозривний зв'язок поета з українською землею. Хвильовий виступає тут як щирий син степової України, чиє серце крається від співчуття до свого народу.
Теми: скорбота рідного села · народна пісня під тином · степи України · туга за долею народу · національна елегія