Моя золота береза
зажурно дивиться в вогку імлу.
О, де ви, де ви, зелені плеса
моїх розпорошених дум?
Вчора доходив до тропіка
і в палкучих просторах запалював душу,
а сьогодні я, кучерявий хлопчик,
до льодового океану рушив.
Собакою буду верещати,
ніби гицель мене в неминучі обценьки.
Я пручатимусь — не хочу за грати,
не хочу!
Піду я у робітничий квартал,
заховаю там склизький сум…
Ах, яку я важку вагу
біля золотої берези несу!.
Елегійно-психологічний роздум про нездійсненні поривання душі, в якому образ самотньої золотої берези символізує втрачену гармонію серед бурхливого буття.
Поезія написана в харківський період, коли Хвильовий переживав перші внутрішні суперечності між омріяним космічно-революційним ідеалом та сірою, вогкою повоєнною буденністю.
У цьому творі виразно проступає неоромантичний струмінь, споріднений із поезією раннього Павла Тичини та символістськими пошуками чистої духовної краси.
Ритмізований верлібр із багатими асонансами та внутрішніми співзвуччями. Інтонація сповідальна, сповільнена, забарвлена ностальгійним сумом.
«Золота береза», що зажурно дивиться у вогку імлу, постає альтер его самого поета: це туга за «зеленими плесами розпорошених дум», які розвіяв життєвий буревій.
Контраст між далекими південними тропіками («вчора доходив до тропіка») та холодною північною мжичкою підкреслює драматичний розрив між масштабом внутрішнього польоту й реальними межами земного існування.
Теми: золота береза · елегійний сум · пошук гармонії · неоромантична сповідь · розпорошені думи