Не шкодуй, моя мила мати,
Що я степ рясний залишив —
Я говірку свою кострубату
Заплітаю в русявий кужіль1.
Подивись в мої очі прозірні —
Журавлинії там ягідки:
Твойому заповіту я вірний.
Як і завжди, вихревий, меткий.
Ледве ранок тремтячий, рожевий
Заголити темряву підскоче,
Я, як сонце безкрайо веселе,
На завод положу свої очі.
Не шкодуй, моя мила мати,
Твоїм серцем я всіх наділив,
Подивися на ранок мій радо
Після грому і зоряних злив.
Зворушливе синівське прощання з рідним патріархальним степом заради покликання поета в новому бурхливому світі заводів і революційних змін.
Хвильовий походив із невеликого містечка Тростянець на Сумщині; його дитинство та юність пройшли серед слобожанської природи, розлука з якою завжди відлунювала тугою в його творах.
Вірш маркує цивілізаційний злам цілого покоління українських селянських дітей, які пішли в індустріальні міста творити нову урбаністичну культуру.
Традиційний чотиристопний хорей із перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим; мелодика близька до щирої народної сповіді-пісні.
Метафора «я говірку свою кострубату заплітаю в русявий кужіль» символізує перетворення живої народної мови на витончене поетичне полотно модерної літератури.
Звернення до матері сповнене глибокого пієтету: поет заспокоює її тривогу тим, що в його очах назавжди збережуться «журавлинії ясні озерця» рідного краю, хоч доля й веде його на заводські бруки.
Теми: синівська сповідь · прощання зі степом · материнське благословення · народне слово · урбанізація