«З одного боку посіпаки, продажники, кнурці…»
Микола Хвильовий
З одного боку посіпаки, продажники, кнурці,
А з другого мерці,
Або не хочуть до нас іти з блакитним словом.
О, де ж ти? Де ти, златоустий
Співець індустрій?
Від цукроварні, що леліє
Рясно-зелений погляд поля,
До рудні крок.
І потихесеньку туди, під браму…
Мамо! Мамо!
Ми вже не бачимо твоїх квіток,
А наші груди хочуть ласки…
Ох, ласки-казки
Про життя прийдешнє.
Послухай, весно гуртова!
Наш потяг в небо не погасне —
Він — спіле сонце у жнива,
Того й чекає забуяти,
Як після дощику рілля…
Та хто ж візьметься оспівати
Закинутих хохлів в Донбас?
То ми до вас, коханії брати,—
Бо з музой одружились вже
І з вами підемо туди —
За обрій.
Про вірш
Гнівний сатиричний зойк болю проти бюрократичного виродження та міщанського реваншу, де між продажними посіпаками й байдужими мерцями гине чистий цвіт революційних надій. Поет пристрасно шукає «златоустого співця індустрій», здатного захистити живу душу від мертвої машини.
Історія
Вірш написаний на початку доби нової економічної політики (непу), коли Хвильовий із жахом спостерігав швидке пристосуванство, появу нових радянських бюрократів-«кнурців», корупцію та відверту зраду романтичних ідеалів революції.
Твір став поетичним передвістям його славетних сатиричних памфлетів і новел («Іван Іванович», «Ревізор»), де письменник оголосив війну провінційній радянській міщанщині, що задушила в колисці мрію про духовне відродження України.
Форма
Написано рубаним, нервовим дольником і верлібром із різкими контрастами інвективи та пронизливого ліричного зойку («Мамо! Мамо!»). Ритм виражає стан найвищого душевного розпачу.
Убивча сатирична лексика («посіпаки, продажники, кнурці, мерці») різко зіштовхується з ніжною мовою благання про материнську ласку та «блакитне слово» справжнього поета.
Як читати
Ліричний герой опиняється у трагічній пастці між двома силами зла: цинічними кар'єристами-посіпаками з одного боку та духовно мертвими обивателями з іншого. У цьому застійному болоті справжнє життєдайне слово виявляється непотрібним і чужим.
Заклик до «златоустого співця індустрій» відображає надію на появу великого митця, який зуміє одухотворити холодний світ цукроварень і рудень. Проте реальність виявляється безжальною: за залізною брамою заводів люди позбавлені квітів і простої людської ласки.
Відчайдушний крик до матері підкреслює дитячу беззахисність поетового серця перед цинізмом доби. Хвильовий виступає тут як трагічний гуманіст, який бачить небезпеку перетворення революції на бездушний молох.
Теми: сатира на посіпак і бюрократію · криза революційних ідеалів · пошук златоустого співця · бездушність індустріалізації · біль за людину