Де тополя росте
Павло Тичина
До тополя росте,
Серед поля стою.
І шумить, і співа
Жито думку свою.
Шумить жито, співа,
Заохочує жить.
Вітерець повіва,
Жито хилить, п’янить…
Жито шепче мені,
Як привільно навкруг,
І тремтить вдалині
Й потопа виднокруг…
Гей, простори які.
Любо-мило землі:
Де не глянь — колоски
Та всі в злоті-сріблі.
Де не глянь — колоски
Проти сонця блись-блись..
Лиш ген скраю ліски,
Ніби дим, простяглись…
Ліше скраю ліски,
А то все, все жита,
Колоски, колоски,
Тиха думка свята.
1911
Тичина Павло
Про вірш
Світлий юнацький пейзажний гімн багатству рідного степу, де золотий шепіт житніх колосків закликає серце любити й жити.
Історія
Один із найраніших творів поета, написаний улітку 1911 року під час семінарських вакацій на Чернігівщині.
Поезія відображає радісний період спостереження за працею та буттям українського села, коли формувалося колористичне бачення майбутнього майстра.
Твір увібрав у себе традиційні мотиви української народної пісні та пейзажної лірики Лесі Українки та Олександра Олеся.
Форма
Тристопний хорей із перехресним римуванням; короткий, танцюючий рядок передає легке хвилювання вітру над нивами.
Використання колористичних зорових ефектів («в злоті-сріблі», «проти сонця блись-блись») та асонансного звукопису.
Як читати
Образ самотньої тополі виступає орієнтиром у безкрайому океані житнього поля, в центрі якого поет відчуває свою органічну причетність до рідної землі.
Жито постає живою мислячою істотою, чия пісня заохочує ліричного героя жити, п'янить серце простором і спокоєм праці.
Гармонія золотих колосків, легкого серпанку лісків та чистого сонячного сяйва створює неповторний образ мирної благословенної України.
Теми: житній степ · радість буття · краса України · тополя серед поля · рання пейзажна лірика