Діброва смутная вже листячко ронила
Пчілка Олена
Діброва смутная вже листячко ронила,
Додому у журбі клонилася чолом;
Зима, скрадаючись, повіяла крилом
І снігом — біллю білою — її покрила.
Дібровонька тоді, шумлячи, зголосила:
"О зимо! Не лякай безрадісним кінцем!
Не покривай мене холодним тим вінцем,
Нехай моя лишає ще краса і сила!
Най гордим поглядом іще я подивлюсь,
Нехай у світлі багряниця ще палає,
Най світлом сонячним востаннє я нап'юсь
І пташка хоть одна ще заспіває!"
І перший сніг на вітті розтопивсь,
Неначе слізьми гіркими поливсь…
Про вірш
Драматичний пейзажно-алегоричний сонет, у якому персоніфікований образ осінньої діброви перед наступом зимового холоду стає символом жагучого прагнення до життя, творчого розквіту та відтермінування небуття.
Історія
Цей сонет органічно пов'язаний із поетичними медитаціями Олени Пчілки кінця XIX століття, позначеними загостреним почуттям плинності часу та роздумами над життєвим фіналом. Вірш утворює безпосередню змістову й композиційну паралель до поезії «Минула молодість!..», репрезентуючи майстерність авторки у жанрі класичного сонета.
Олена Пчілка була однією з тих українських авторок, які свідомо плекали та ускладнювали сонетну форму, полемізуючи з поглядами на українську поезію як на суто побутово-етнографічне явище. Її звернення до канонічної строфіки засвідчувало високий європейський рівень нової української версифікації.
У пейзажних контурах вірша виразно прочитується поліський і волинський ландшафт рідного краю поетеси, де зміна природних пір року завжди сприймалася крізь призму органічного пантеїстичного зв'язку людини зі світом природи.
Форма
Твір являє собою класичний італійський сонет (два катрени і два терцети), написаний п'ятистопним ямбом із пірихіями. Схема римування катренів кільцева (абба абба), терцетів — ааб ввб або індивідуалізована тернарна схема, що підпорядкована логіці розгортання тези, антитези та сонетного замка.
Поетика насичена виразними персоніфікаціями («діброва клонилася», «зима повіяла крилом») та суто українською зменшувально-пестливою лексикою («листячко», «дібровонька»), яка створює разючий контраст із суворими, фатальними категоріями в'янення і холоду.
Як читати
Образ діброви у творі піднесено до рівня трагічної особистості, наділеної голосом і почуттями. Наступ зими подано крізь призму мортальної символіки: сніг асоціюється із саваном («біллю білою»), а зимовий вінець постає знаком смертної коронації природи. Проте діброва бунтує проти пасивного згасання, благаючи продовжити час цвітіння та сонячного світла.
Фінальний акорд сонета — розтоплений сніг, що перетворюється на гарячі гіркі сльози, — утверджує тимчасову перемогу життєвої сили над мертвотною стихією. Це гірке торжество духу, здатного навіть в останній передзимовий момент живитися красою барв і самотнім пташиним співом.
Теми: пейзажна лірика · сонет · філософські роздуми · життя і смерть · мотив невмирущості краси