Дідова рукавичка

Пчілка Олена

Був собі дід. Пішов він у ліс та й згубив рукавицю. Лежить рукавиця. Коли це біжить мишка й побачила.

— Що воно таке розчепірилось? — Нюхнула, заглянула: нічого там усередині, добре, тепленько, щільненько. "Се мені буде за хатку!" — подумала мишка. Улізла та й сидить.

Коли це стриба жабка. Надибала рукавицю, побачила, що вона ворушиться, та й питає:

— Хто тут такий?

А мишка озивається:

— Я мишка-стреботушка, а ти хто?

— Я жабка-стрекотушка. Прийми й мене.

— Ну йди, жабко: будем укупі сидіти!

Влізла й жабка. Сидять удвох.

Коли це біжить зайчик. Угледів рукавичку, угледів, що там щось сидить, та й питає здалека:

— А хто тут такий?

А йому й гукають з рукавички:

— Я мишка-скреботушка! Я жабка-скрекотушка! А ти хто такий?

— Я зайчик-лапанчик. Прийміть і мене.

— Ну йди!

Уліз і зайчик. Сидять утрьох.

А тим часом дід оглядівся, що нема рукавиці, та й вернувся. Бачить — лежить рукавичка, а в ній щось ворушиться, та ще й не одно. "Еге, стривай же,— думає дід,— я теє все й заберу!" Схопив швиденько рукавицю, зав'язав мотузочком і причепив собі до пояса. От всі троє й заметалися!

— От тепер край! От тепер ми пропали! — мовить зайчик.— Бідна наша голівка! — І став плакати.

— Та стривай,— каже мишка.— Чого там уже так зараз і умлівати? Не плач! Якось-то буде... Треба ради шукати при лихій годині, а не плакати!

— Якої ради,— пита зайчик, а сам усе лапкою слізки втирає.

— А ось побачиш,— каже мишка. Та спустилась наспід у рукавичку і почала дірочку прогризати. Гризь, гризь... І прогризла.

— Тікаймо,— каже,— тепер! — І вискочила. А за нею й жабка, а за жабкою й зайчик.

Тільки що вискочили, зайчик як побіг, як побіг, то тільки лапки замелькали! А жабка з мишкою розглядаються, де це вони опинилися та куди їм податися. Жабка й каже до мишки: "Ходім до мене, мишко, будем у мене жити". Та й повела мишку до свого болота.

— Ось побачиш,— каже,— як тут гарно! Яке хороше болото!

— Е,— каже мишка,— кому гарно, а кому й ні! Тобі гарно, а я до такого не звикла... Бувай здорова!..

Та й побігла собі. Бігла, бігла, та аж у село забігла. Там жила вона в козака на току, у клуні, в снопках, жила і в бабиній хижі — у буханчиках дірки прогризла, а тепер, може, і у вас у комірці або в хаті, десь у куточку, в нірці оселилася; як побачите її, то розпитайте, як то воно було з тією пригодою, з рукавичкою...

Про вірш

Майстерна авторська інтерпретація бродячого казкового сюжету, що через антропоморфні образи лісових звірят і мотив пошуку прихистку утверджує цінності солідарності, розважливості перед небезпекою та вірності власному життєвому укладу.

Історія

Казка створена в період активного творення Оленою Пчілкою авторського казкового репертуару для українських родин і шкільництва, коли класичні сюжети народної казки про тварин переосмислювалися крізь призму гуманістичної педагогіки та психологізації персонажів.

На відміну від канонічного фольклорного варіанта про рукавичку, де тварини лише гуртуються до критичної межі, версія Олени Пчілки має виразний авторський сюжетний розвиток: епізод потрапляння в дідовий полон, демонстрацію дієвого порятунку завдяки кмітливості мишки та самобутній фінал розселення персонажів за їхніми природними середовищами.

Форма

Твір є прозовою казкою-новелою з чіткою кумулятивно-драматичною структурою, де на зміну традиційному нанизуванню епізодів приходить кульмінаційний злам (дідове повернення) та подальше розгортання пригодницької дії.

Оповідна манера спирається на синтез живого народного діалогу, емоційно маркованих фразеологізмів, звуконаслідувань («гризь, гризь») та авторського гумористичного коментаря, а фінал оформлено у вигляді прямого затишного звернення до слухача-дитини.

Як читати

Рукавичка постає як архетипний образ ідеального мікрокосму — теплого, але водночас крихкого захисного дому, який легко перетворюється на пастку за зіткнення зі світом дорослих (дідом).

Психологічна диференціація персонажів вибудувана на виразній антитезі: розгублений, сльозливий зайчик уособлює паніку перед випробуваннями («Бідна наша голівка!»), тоді як енергійна мишка демонструє прагматизм, незламність і практичний інтелект, спроможний здолати глухий кут.

Філософський підтекст фіналу увиразнює ідею релятивності блага та вірності власному єству: жаб'яче болото, попри його уявну принадність для одного, не придатне для іншого («кому гарно, а кому й ні»), що повертає персонажів у їхній природний стан буття.

Теми: пошук дому і прихистку · взаємодопомога та солідарність · життєва кмітливість · вірність власній природі · казковий алегоризм

Усі поети