Додому
Пчілка Олена
Вертаються школярики
Із школи додому.
Скільки втіхи, скільки щастя
Малому й старому!
Тато, мати дожидали,
А кого й бабуся,
А як хто, то, може, втішив
Старого дідуся.
Зустрічають, оглядають —
Чи великий виріс?
Чи не схуд?
— А що з науки
Наш хлопчина виніс?..
Може, став за сюю зиму
Дуже вже письменний,
Може, став і гордувати,
Що занадто "вчений"?
Ні, ні, ні, сього немає!
Онде, подивіться,
Як він з меншими своїми
Всюди метушиться:
Треба все йому оглянуть
В хаті і в коморі;
Он гранджолята маленькі
Десь найшов надворі.
Ох, та й ловко ж так спускаться
З гірки снігової
Або й вуличкою мчати
Стежкою крутою!
Ну, сідай, мала сестричко,
Та не плакать тільки,
Як і падать доведеться,
Може, разів скільки!
От санки летять, і шапка,
Й теплі рукавиці —
Так дзвенить же й сміх веселий
Теє ж все — дурниці!
Про вірш
Теплий побутово-психологічний вірш про повернення сільського школяра до рідної оселі на зимові канікули, сповнений радісного передчуття родинного тепла та дитячих зимових розваг. Твір розкриває гармонію між здобуттям грамоти й невіддільністю дитини від рідної родини та традиційного укладу.
Історія
Поезія тісно пов'язана з педагогічною та просвітницькою діяльністю Олени Пчілки на шпальтах часопису «Рідний край» та додатку «Молода Україна», де авторка послідовно пропагувала цінність народної освіти рідною мовою.
Твір полемізує з поширеним у тогочасному суспільстві стереотипом, нібито освіта відчужує селянських дітей від сім'ї, робить їх погордливими паничами («чи не став гордувати, що занадто вчений»). Пчілка малює образ щирого, працьовитого і безпосереднього школяра, який зберігає сердечну спорідненість із домом.
Образ дітвори з санчатами є типовим для автобіографічних та колодяжненських спостережень поетеси за життям волинського села і власної великої родини Косачів.
Форма
Вірш написано чотиристопним хореєм із чергуванням жіночих і чоловічих клаузул, що надає звучанню наспівності, легкості та ритмічної жвавості, властивої дитячому мовленню.
Строфіка — чотиривірші (катрени) з перехресним римуванням (abab), де чергування римованих і неримованих рядків наближає вірш до пісенного фольклорного канону; лексика збагачена народними розмовними елементами («гранджолята», «ловко», «теє ж все — дурниці»).
Як читати
Композиція побудована на контрасті між тривожними батьківськими очікуваннями моральних змін у синові та його живою, щирою дитячою поведінкою. Риторичні запитання рідних («Чи не схуд? А що з науки... виніс?») відтіняють психологічну правду зустрічі поколінь.
Ключовим смисловим стрижнем виступає спростування відчуження: хлопчина не «загордував», а одразу кидається в коловорот хатнього життя, турботи про менших і веселих забав. Образ «гранджолят» (санчат) постає символом повернення до щасливого простору дитинства, де всі умовності школи поступаються живій радісній грі.
Фінальна сцена спуску з крутої гори на санчатах є метафорою сміливого входження дитини у життя: страх падіння долається заливистим сміхом, а родинна турбота про малу сестричку засвідчує природне виховання чуйності й відповідальності.
Теми: дитяча література · школа і освіта · родина і дім · зимові розваги · психологізм · виховання