Дивні пригоди

Пчілка Олена

(Волинські прибадашки)

Як надумав я світа повидати,
Доброго й лихого зазнати;
Що-ж я бачив, що видав,
Всьому роду росказав;
Та й усяк, хто слухать має,
Нехай біля мене сідає,
Та пильненько вуха наставляє,
Як пішов же я в мандрівку,
А було воно саме в Петрівку;
Була на мені шапка-бирка,
А за поясом гостра сокирка,
Через плече добра торбина,
Як у хазяйського сина:
Сокирка в пригоді знадобиться,
А з торбини—хлібом сіллю живиться.
Пригода перша

Іду я та й іду,
Аж стоїть хатка на льоду:
Сама книшова.
Стріха цибульова;
Млинцем зачинена,
Ковбасою защепнена,
Салом замикана.
Маслом запечатана
Лизнув я масла,—одпечаталось
Куснув я сала, відімкнулося,
Гризнув ковбаси,—відщепнулося.
Над’їв млинця, відчинилося.
Увійшов я в хатку,
Скинув сиву шапку;
Аж там таке—
Матінко, яке!
Яешня шкварчить,
Тоненько пищить;
Борщик з рибою кипить,
На всю хату клекотить.
Заграв і я на язиці,

Олена Пчілка — Додому Олена Пчілка — Дві зваги й дві слави Олена Пчілка — Зайчик-Джигунчик Ще 140 творів → Біографія Олени Пчілки

А при тій усій музиці—
Пироги взялися в-боки,
Вареники пішли в-скоки,
По столу гасають,
Гопки витинають!
Ті що високо стрибали,
У сметані потопали;
А я на їх ласку мав,
По одному витягав,
Хорошенько поживав,—
У бездонний глечичок складав.
Пригода друга

Іду я та іду, молоденький,
Аж стоїть коник рябенький;
Я на нього хотів сісти,
А він мене хотів з'їсти.
Я на нього таки сів,
А він мене таки з'їв,
Отже, в конику сиджу,
Разом з коником біжу,—
Куди коник, туди я,
Така доленька моя!
Скаче коник з усіх ніг
Та в зелений гай забіг.
Кепська штука, пане-брате,
Треба думати-гадати,
Як би з коника втікати!
Бо одне, що та тіснота,
А другеє, що темнота,
А ще й третє, що нудота!
Препогано, що й казати,
Треба радоньку давати!
Тут згадав я свою зброю,
Що взяв з дому я з собою
Для потреби, для вигоди,
Ради всякої пригоди.
Отже витяг ту сокирку,
Прорубав у боці дірку;
Як зробив я теє сам,
Не скажу того я вам,—
Думайте самі, як знайте,
А мені не заважайте! —
Дірку в боці прорубав,
На світ божий виглядав;
Та як звідти вилізав,
З коника на землю впав!
Цілих три дні так лежав
І ніхто того не знав.
Ані батько, ані мати
Про біду свого дитяти!
Та таки я щастя мав —
Ось мене хто рятував:
Прилетіла муха,
Принесла хліба півокруха;
Прилетів жук,
Приніс меду горнук:
Як я того хліба покушав,
То трошечки одужав;
Як я того меду скуштував,
То й зовсім на ноги встав.
Отака була пригода,
Не забуду за три года!
Вас прошу: про те мовчіте
Та нікому не кажіте!..
Пригода третя

Іду я та й іду,
Аж ідуть качки по льоду,
Сірі-білі, попеляті,
Кучеряві, волохаті;
Сірі-білі, всі до пари.
Аж тут сонце вийшло з хмари;
Зараз лід увесь розтав,
А з його ставочок став!
Качки радії були,
По ставочку поплили.
Ах, досадно! я ж хотів
Половить їх, та не вспів!—
Ну, на качок поглядаю,
Думку-гадоньку гадаю:
"От би добра була штука,
Коли-б мать якого крюка,—
Зачепить одну ситеньку,
(Чі біленьку, чі сивеньку),
Та й спекти, або зварити,
На здоровьячко спожити!
Але деж-би крюк узявся,
Коли степ кругом простягся?
А в степу вже, —вибачайте,—
Деревини не питайте: —
Все сама ковиль-трава
На-около укрива;
Ні діброви, ні гайка,
Лиш над ставом осока.
При-мені-ж сама сокирка,
Та у торбі талавирка.
Треба "йти по розум”, брате,
Спосіб мудрий добірати!
Сплів тоді я мотузка,—
(Знадобилась осока!),
А після того я взяв
Талавирку порубав,
Та вузлами й навьязав;
Двадцять всіх було шматочків,
Двадцять вийшло й вузолочків,-
На одному мотузку;
(Стільки й качок на ставку).
Мотузок счепив кінцями,
Та каблучку з вузольцями
І пустив тоді на став; –
Сам дивитись нишком став.
Бачу,— качка приверта,
Узлик з рибкою ковта.
Ось і друга “сіра біла”
Вузлик з рибкою вхопила;
Стали борсатись у двох,
Далі—втрьох, у чотирьох!..
Так-то двадцять всіх качок
Нанизалося в кружок.
Трепетались, неборачки,
А я лізу собі рачки,—
За мотузку як шморгнув,
Качечок усіх здобув!
Хочте – вірьте, хочте — ні,
Се однаково мені;—
Я-ж собі поживок мав,
Та ще й добре вторгував,
Половину як продав.

Про вірш

Розгорнута поетична небилиця із циклу «Волинські прибадашки», побудована як оповідь бувалого мандрівника про дивовижні випробування у їстівному світі чудес. Художня ідея твору стверджує цінність фольклорного дотепу, сили уяви та оптимістичного подолання життєвих пригод через сміх.

Історія

Твір є однією з редакцій класичних пчілчиних фольклоризованих небилиць, зібраних і літературно опрацьованих під час життя в Колодяжному на Волині. Підзаголовок «Волинські прибадашки» підкреслює глибоке локальне джерело тексту та прагнення дослідниці зберегти автентичний народний гумор.

Ця розлога редакція містить розгорнутий традиційний зачин («Як надумав я світа повидати...»), характерний для рапсодичного епосу та скомороших пісень, що слугував інструментом залучення слухацької громади до спільного естетичного переживання.

Публікація таких творів була частиною масштабного просвітницького проєкту Олени Пчілки з легітимізації народнопісенних дитячих жанрів у високому літературному каноні кінця XIX — початку XX століття.

Форма

Ритмічна структура базується на раєшному вірші з елементами коломийкового віршування, де нерівноскладові рядки об'єднуються інтонаційно-смисловими акцентами та оповідною інтонацією речитативу.

Строфіка вільна, орієнтована на структуру народної казки-нісенітниці; домінує суміжне парне римування з акцентом на римуванні дієслівних форм («повидати — зазнати», «росказав — видав», «має — сідає — наставляє»), що моделює живий голос народного оповідача-казкаря.

Як читати

Вступна рамка тексту конструює ситуацію діалогу між дідом-оповідачем або бувалим мандрівником і дитячою аудиторією. Заклик «пильненько вуха наставляє» створює атмосферу таємничості й водночас готує до розгортання бурлескної гри, де реальність поступається місцем перевернутому світу.

Образна система поєднує мотиви богатирської мандрівки та абсолютної профанації героїчного через кулінарну естетику. Замкнений на льоду простір хатки вимагає не військової звитяги чи заклять, а послідовного надкушування смаколиків, що деконструює міфологічний мотив долання перешкод у площину веселої дитячої забави.

Олюднені страви, що танцюють «гопки» і тонуть у сметані, символізують карнавальне свято тілесного достатку, позбавлене будь-якої дидактики, утверджуючи чисту радість вигадки й художньої свободи.

Теми: фольклорні мотиви · прибадашки · казкові мандри · дитяча література · волинський колорит · гумор і сатира

Усі поети