Івасик

Пчілка Олена

(Дідове оповідання)

У садочку під хатою пасічник Микита
Сидить собі на сонечку та латає свиту.
А онуки, як квіточки, як божії бджоли,
Так і вкрили старенького дідуся.
Ніколи він не гримав на дітвору, а любо та тихо
Розказував старовину та про людське лихо.
— Дідусеньку,— цокотіла онучка Параска,—
Ви ж давно нам обіцяли розказати казку.—
Дід тихенько усміхнувся: — Бач, яка ти ласа!
Ось я краще розкажу вам дещо про Івася.
— А хто ж, діду, той Івасик? — дітвора питає
Та цікаво в старі очі діду заглядає.
— Ось слухайте, козенята, наставляйте вуха,
Цитьте ж мені, неслухняний нехай і не слуха.
На Вкраїні над ставочком стояла хатина.
Гарнесенька, білесенька, як мала дитина.
В тій хатині жив рибалка, всяк з ним, діти, знався.
Мав він жінку, мав і сина — син Івасем звався.
Взяв він якось жінку й сина та й подався зрана
На човнику аж угору з рибою до пана.
День був теплий та сонячний, річка мов заснула,
Наче й риба кудись ділась, як на дно пірнула.
Пливе човен, рибалонька все з сином жартує:
Плюсне веслом, потім витре, щиро поцілує.
Пливе собі рибалонька і гадки не має
Про те, що вже в його очі лихо заглядає.
Став одразу буйний вітер воду каламутить,
Хвиля вітру суперечить та човника крутить.
Чорна хмара пеленою ясне небо вкрила,
Хвиля човен з рибалкою сердито вхопила,
Розгойдала, як дитину, вдарила об кручу,
Розтрощила і кинула в безодню кипучу
Рибалоньку молодого і його дружину.

А їх милу, як сонечко, любую дитину
Викинула геть на берег, біднеє хлоп'ятко.
Воно сидить, ручки склавши, мов те янгелятко,
Та дивиться кругом себе, в воду заглядає,
Чи невирне часом човен — та човна немає…
Тільки чайка над водою, літаючи, в'ється,
Наче з жалю над малою сиротою б'ється.
Вітер хмару розганяє,сонечко, здається,
Усміхнулось сиротині, і хлоп'я сміється,
До веселки простягає мокрі рученята
Та все кличе, дивуючись, своїх "неньку й тата".
А з-за кручі москалі йдуть, весело співають.
Із далекого походу в село поспішають.
Тільки вийшли із-за кручі, зразу зупинились,
Змовкла пісня веселая, всі перехрестились.
Що за диво! Ненароком спіткалась дитина.
Чия ж вона і звідкіля! Може, сиротина?
Москалики обступили Івасика: — Чий ти?
— Мамин,— каже хлоп'яточко,— мама зараз прийде.
— А де ж мама? — питаються.— Там! — і рученята
Простягає аж до хвилі; карі оченята
Заволокло слізоньками. Дивляться: весельце,
Човен плаває розбитий, хустку несе хвиля…
— А де ж тато? — знов питають; і мала дитина
Одмовляє: — Там і тато!
— Я візьму за сина!
— Старший каже; взяв Івася — той схиливсь на груди;
Діти серцем розуміють, хто їм добрим буде…
Старший хлопчика цілує та щиро вітає,
Як рідного, а хлоп'ятко усіх розглядає.
Взяв на руки та цілує, як рідну дитину.
— Не цурайся мене,—каже,—не лякайся сину.—
Натішились, помолились москалики Богу
Та й рушили, співаючи, з хлоп'ятком в дорогу.
З того часу вже чимало води втекло в море.
Ріс Івасик у розкоші, не знаючи горя.
Виріс в приймах він за сина, військом тепер править
Та за батька названого щиро Бога хвалить.

Про вірш

Сюжетний вірш-оповідання з народнопісенною колористикою, де затишна оповідь діда-пасічника переростає в драматичну історію про боротьбу людини з небезпечною водною стихією.

Історія

Твір належить до дитячого та юнацького корпусу творчості Олени Пчілки, що публікувався на сторінках часописів «Рідний край» та додатку «Молода Україна». Письменниця послідовно розробляла жанр віршованого оповідання (балади-бувальщини) на фольклорній основі для виховання української дитини в національному дусі.

Рамкова композиція «дідового оповідання» відображає етнопедагогічні принципи авторки: передачу родинної пам'яті, шанування старших та нерозривний зв'язок поколінь у патріархальному українському селі, де мудрий пасічник стає носієм народної мудрості й морального авторитету.

Форма

Вірш укладено коломийковим віршем або близьким до нього чотирнадцятискладником (розмір народної пісенної традиції з цезурою після восьмого складу), організованим у парно римовані дистихи (аабб).

Мова твору щедро помережана живою розмовною лексикою, демінутивами («дідусеньку», «ставочком», «рибалонька», «човника») та діалогічними репліками, що надає оповіді невимушеної оповідної інтонації казки чи легенди.

Як читати

Композиція будується за принципом художнього контрасту: ідилічний пасічницький спокій саду («онуки, як квіточки, як божії бджоли») протиставляється тривожній подорожі рибалки з родиною бурхливою річкою, де несподівано зринає мотив сліпого лиха й раптової загрози.

Образ Івасика перегукується з архетипним фольклорним Івасиком-Телесиком, проте десакралізується й переноситься в соціально-побутову площину (подорож із рибою «до пана»). Мотив підступної стихії випробовує батьківську любов і створює напругу, типову для романтичної балади.

Теми: дитяча література · дідове оповідання · родинні цінності · фольклорні мотиви · боротьба зі стихією

Усі поети