Був собі дід та баба
І була в їх курочка ряба,
Та знесла вона яєчко
І положила на віконці.
Дід бив, не разбив,
Баба била, не розбила;
Мишка бігла, хвостиком торкнула.
Яєчко впало і розбилось.
Дід плаче, баба плаче,
А курочка кудкудаче:
— Не плач, діду, не плач, бабо!
Я ще знесу, не простеє,
А яєчко – золотеє!
Ритмізована фольклорна мініатюра, що становить авторську літературну обробку архетипного казкового сюжету про Курочку Рябу. Твір сповнений м'якого гумору, дитячої наївності та життєствердного пафосу подолання побутової біди через чудодійну обіцянку.
Твір виник у межах масштабної педагогічної та етнографічної праці Олени Пчілки, присвяченої формуванню якісної, національно зорієнтованої дитячої літератури в умовах дії антиукраїнських цензурних обмежень Російської імперії (Емського указу 1876 року). Письменниця послідовно записувала український фольклор на Волині та Полтавщині, адаптуючи перлинки народної творчості для малечі.
Ця казочка увійшла до педагогічного репертуару, що згодом друкувався у збірниках для дітей («Українським діткам», 1882) та на шпальтах дитячого часопису «Молода Україна» (додаток до «Рідного краю»), заснованого Оленою Пчілкою. Метою таких публікацій було плекання рідного слова з наймолодшого віку, введення дитини у світ традиційної української родини, світогляду й мовного колориту.
Твір побудовано за законами народної казки-потішки у формі ритмізованої прози (або вільного фольклорного раєшного вірша) з нерівноскладовими рядками та спонтанним суміжним римуванням («баба — ряба», «яєчко — віконці», «не разбив — не розбила», «плаче — кудкудаче»).
Синтаксис відзначається характерним для дитячого мовлення паратаксисом (сурядним нанизуванням простих дій), симетричним дієслівним паралелізмом («дід бив... баба била...») та вживанням пестливо-зменшувальної лексики («курочка», «яєчко», «хвостиком»), що створює неповторну інтимно-домашню оповідну інтонацію.
У творі реконструйовано архаїчний космогонічний міф про яйце як першооснову та ембріон Всесвіту, переведений у площину патріархального селянського побуту. Розбиття яєчка постає як мікрокосмічна катастрофа, порушення звичного порядку, що провокує плач діда й баби — прабатьківського архетипу традиційного світу.
Курочка в тексті набуває рис вірного медіатора між світом людей і сферою чудесного. Її втішна фінальна обіцянка подарувати не просте, а «золотеє» яйце трансформує побутовий смуток на надію, утверджуючи ідею циклічності життя, моральної винагороди за терпіння та нездоланної віри в диво, що є фундаментальним для виховання дитячої психіки.
Теми: дитяча література · фольклорна казка · Курочка Ряба · архетипи · педагогіка · народна традиція